Асистент. Тесс Ґеррітсен

із жінкою з фото, яка самою лише усмішкою могла зваблювати чоловіків. Неприємне нагадування про безрадісну рівність усіх людей – і гарних, і звичайних – перед комахами і бактеріями, що перетворюють їх на плоть, яка розкладається.

      – Не можу сказати, – відповіла Айлс. – Поки що не можу.

      – Вона померла більше ніж добу тому? – не відступалася Ріццолі.

      – Так.

      – Її викрали в неділю ввечері. Чи могла вона бути мертвою відтоді?

      – Чотири дні? Залежить від температури навколишнього середовища. На тілі немає пошкоджень, спричинених комахами, і це наводить мене на думку, що його донедавна тримали в приміщенні. На нього не впливали зовнішні фактори. Кімната з кондиціонованим повітрям могла б сповільнити розпад.

      Ріццолі й Корсак ззирнулися, подумавши про одне й те саме: чому невідомий убивця чекав так довго, перш ніж позбувся тіла?

      У детектива Сліпера затріскотіла рація, і вони почули голос Дауда:

      – Щойно прибув детектив Фрост. І команда судмедекспертів. Готові їх зустріти?

      – Зачекайте, – сказав Сліпер.

      Він пробув тут недовго, але через спеку вже мав виснажений вигляд. Цей детектив, найстарший у загоні, уже не мав нікому нічого доводити. Йому залишалося не більше ніж п’ять років до пенсії. Він поглянув на Ріццолі.

      – Ви над цією справою вже працювали разом із колегами з Ньютона, правильно?

      – З понеділка, – кивнула Ріццолі.

      – Вестимете справу?

      – Добре, – відповіла Ріццолі.

      – Гей, ми раніше за неї прибули на місце знахідки, – заперечив Кроу.

      – А викрадення відбулося в Ньютоні, – докинув Корсак.

      – Але тепер тіло в Бостоні, – відрізав Кроу.

      – Господи, навіщо нам сперечатися про це? – зітхнув Сліпер.

      – Я веду справу, – сказала Ріццолі. – Вона моя.

      Дивилася на Кроу, не відводячи погляду, намагаючись спровокувати його кинути їй виклик. Тут мало спалахнути їхнє звичне суперництво. Кутик губ у Кроу почав зводитися в бридкій зневажливій посмішці.

      А потім Сліпер сказав у свою рацію:

      – Справу веде детектив Ріццоллі. – Він знову поглянув на неї. – Готові прийняти судмедекспертів?

      Вона подивилася на небо. Зараз, о п’ятій по обіді, сонце вже спустилося за верхівки дерев.

      – Нехай приходять, поки тут бодай щось видно.

      Труп у лісі, а день згасає – це їй не подобалося. Де є дерева – є і тварини, готові розтягнути по хащах рештки тіла й докази. Дощі змивають сперму і кров. Тканини може розвіяти вітром. Немає дверей, які захищали б від перехожих. На місце знахідки тіла легко потрапляють цікаві заброди. Ріццолі розуміла, що експерти-криміналісти мають терміново прочесати ліс. Вони озброїлися металодетекторами, гострими очима та спеціальними мішками, які от-от мали наповнитися страхітливими скарбами.

      Видершись із хащі на поле для гольфу, вона обливалася потом і почувалася брудною. Їй уже набридло вбивати на собі комарів. Зупинилася витрусити з волосся дрібні гілочки