Гаряче молоко. Дебора Леві

кахиканням та зітханнями, цікаво, чи вони порозумілися.

      – Ми раді вітати вас у нашій клініці, Роуз.

      Він простягнув руку. Мати нахилилася, наче хотіла потиснути руку, але раптом вирішила цього не робити. Його рука так і стирчала в повітрі.

      Вочевидь, їхнє невербальне спілкування не викликало в неї довіри.

      – Софіє, дай мені паперову хустинку, – мовила вона.

      Передавши матері хустинку, я потиснула Ґомесу руку від імені матері. Її рука – моя рука.

      – А ви міс Папастерґіадіс? – Він наголосив слово «міс» так, що воно чулося як «міззззз».

      – Софія – моя єдина донька.

      – Маєте синів?

      – Як я вже сказала, вона єдина.

      – Роуз, – він усміхнувся, – гадаю, ви зараз чхатимете. Чи сьогодні в повітрі літає пилок? Абощо?

      – Пилок? – Роуз мала ображений вигляд. – Ми ж посеред пустелі. Тут немає квітів, як я їх знаю.

      Ґомес передражнив, теж ніби ображено:

      – Згодом я поведу вас на прогулянку по наших садах і покажу вам квіти, як ви їх не знаєте. Пурпурову морську лаванду, кущі жожоба, що мають дивовижні колючі гілки, ялівець червоноплідний, безліч лісових квітів, завезених для вашої втіхи до нас аж із Табернаса, що в Андалусії.

      Підійшовши до її візка, прихиливши коліна біля її ніг, глянув їй просто у вічі. Вона почала чхати.

      – Софіє, дай ще хустинку.

      Я дала. Тепер вона мала дві – по одній у кожній руці.

      – У мене завжди починає боліти в лівій руці, коли чхну, – мовила. – Гострий біль, ніби роздирає. Доводиться тримати руку, поки чхання не закінчиться.

      – Де болить?

      – У лікті.

      – Дякую. Я проведу повний неврологічний огляд, включно з черепно-мозковим нервом.

      – А ще в мене хронічний біль у міжфалангових суглобах лівої руки.

      У відповідь він заворушив пальцями лівої руки до мавпи, ніби заохочуючи повторювати за ним.

      За кілька хвилин повернувся до мене.

      – Я помітив подібність. Але ви, міс Папастерґіадіс, темніша. І шкіра жовтувата. А волосся майже чорне. А в матері світло-коричневе. І ніс у вас довший, ніж її. У вас карі очі. А в матері блакитні, достоту як мої.

      – Батько в мене грек, але я народилася у Британії.

      Я не збагнула – зауваження про жовтувату шкіру комплімент чи ні.

      – Тоді ви такі, як я: у мене батько іспанець, а мати американка. Я виріс у Бостоні.

      – Як мій ноутбук. Розроблено в Америці, а вироблено в Китаї.

      – Так, міс Папастерґіадіс, завжди важко бути впевненим в істинності.

      – Я народилася неподалік Халла, у Йоркширі, – несподівано встряла Роуз, ніби почуваючись забутою.

      Коли Ґомес простягнув руку до материної правої ноги, вона підставила йому її, немов дарунок. Він почав натискати їй на пальці великим та вказівним пальцями, а я та мавпа у скляному ящику за ним спостерігали. Потім провів пальцем до її литки.

      – Це таранна кістка. А перед тим я натискав на фаланги. Чи відчуваєте ви мої пальці?

      Роуз похитала головою:

      – Я нічого не відчуваю. Ноги заніміли.

      Ґомес