Покров. Люко Дашвар

нотаток у засмальцьованому блокноті, ховалися по шухлядах, і навіть стара жовта світлина молодої красуні Наталі, здавалося, тепер може розповісти так багато. Не з в’язниці ж вона Аді грошики надсилала. А звідки? І чи вона? Невже баба Тася багатійкою була, а Ада про те й не здогадувалася?! Ох, бабо!

      Відправила співчутливого Валю до квартири на Воскресенці, зачинилася в бабчиній кімнатці. Зухвало зірвала з телевізора і дзеркала рушники – душили, забирали повітря, – усілася на бабине ліжко: з чого почати?

      З ліжка і почала: обмацала старенький ватяний матрац, подушки, ковдри. Нічого. Узялася за бабчин одяг – вивертала кишені, перевіряла подоли пальт і суконь, складала у звичайний мішок, виносила у загальний коридор бараку, лише кивала, коли хтось із сусідів питав: «Можна забирати?» Перебрала посуд – цілі каструлі, тарелі, виделки-ложки зібрала у велику картонну коробку: приїде Валя, на Воскресенку завезе. Меблі обдивилася, зажурилася: які ж гіркі злидні! Ліжко хитається, розкладачка на розтягнутих гачках: Ада в дитинстві на ній ледь сколіоз не заробила. Біля вікна обідній стіл – і уроки за ним робила, і кашу їла, і старенька швейна машинка «Подольськ» на ньому свій слід залишила, бо бабця строчила всяку вільну хвилину, аж лак на столі протерся.

      – Машинка! – дістала з-під ліжка дерев’яний футляр, відчинила. Чи продати? Однаково шити не навчилася. Надто вже копітка праця.

      – А чи залишити? – задумалася.

      Підчепила пальцем блискучу металеву кришечку на основині корпусу, під якою ховався невеликий контейнер для зберігання котушок. Усміхнулася сумно: в дитинстві ховала тут свій скарб – срібний ланцюжок із рубіновим медальйоном, який знайшла біля бараків і нікому в тому не зізналася. У восьмому класі, коли Аді тільки стало чотирнадцять, у школі сталася надзвичайна подія – однокласниця Олька Зарубіна завагітніла, і батьки терміново видали її заміж. Олька покинула школу, а Ада вперше в житті потрапила на справжнє весілля. Як же хотілося вразити всіх – гостей, вагітну однокласницю, нареченого! Баба Тася тільки пошила онуці модну спідницю, а от кофтинки пристойної не було. Ада взяла свій скраб, пішла на поклон до пихатої модниці Тоньки Захарченко, що в неї мати в торгівлі працювала. Тонька позичила імпортний бежевий светрик із золотистими люрексовими вставками на один тільки вечір, Ада віддала за те срібний ланцюжок із рубіновим медальйоном назавжди.

      – Ідіотка… – оголосила собі вирок.

      Відкрила кришечку контейнера: всередині замість котушок – чималий скручений носовичок.

      – Що ж ти ховала, бабусю?..

      Потягла – із носовичка на підлогу випав згорток з аркуша звичайного шкільного зошита.

      – Голка в яйці, яйце в курці, курка в зайці… – розгорнула.

      На пожмаканому аркуші – дві коробки з-під сірників. Тепліше?.. Викинула аркуш на підлогу, відкрила першу коробку – дихалку забило: Господи… Краса яка! Обережно підхопила двома пальцями золоте сердечко на вибагливому золотому ланцюжку. Незвичайне сердечко – один бік пузатий, інший плаский, із вигравійованою літерою «К».

      – Наче з давнини, – прошепотіла. Ніколи