Душа окаянна. Дарина Гнатко

он і Данило, й Панас із вами, еге, хлопці? – відказав, немов медом помазав, отець Сава, зловтішно споглядаючи на панну Марію, яка при цих словах покривила лице своє довгоносе так, мов кислиць скуштувала. – А ви, Маріє Карпівно, поїдете?

      – Ні, я не маю бажання брати участі в сьому холопському гулянні, – пихато відгукнулась вона й повагом вийшла зі світлиці, мабуть, спати.

      – От відьма, – просичав їй услід полковник і голосно вигукнув: – Полк, за мною! Гайда колядувати!

      Яке то було колядування, Марта згадувала з огидою ще не один день. Геть захмелілий полковник ще в санях горланив, як дурень, колядки, а сани ті мчали по Диканьці в супроводі гайдуків, змушуючи люд обертатися вслід із подивом та глузуванням. Данило підспівував гостеві тихенько, а Марта сиділа, немов мертва, соромлячись полковника.

      Колядувати за Даниловою забаганкою подалися вони до отця диякона. Ступаючи у двір нерівною ходою та похитуючись, пан полковник закугикав, мов невиспаний півень:

      Коляд, коляд, колядниця

      Добра з медом…

      Добра з медом…

      – А хай йому грець, забув, – пробубонів він, гикнув та й завалився спокійно на руки вірних своїх гайдуків і солодко захропів.

      Марта зачервонілась від сорому, а отець диякон голосно розсміявся.

      – Ох і пан полковник, от так молодець!

      Гайдуки мовчки віднесли господаря до саней, а брати стали реготати, глузуючи з дияконом. Марта метнулася слідкома за гайдуками до саней, в яких уже смачно, з присвистом хропів полковник і щось бурмотів.

      – Дозвольте, панночко, – почула вона зовсім поряд гарний чоловічий голос і, обернувшись, побачила просто перед собою високого червонолицього з морозу та чорновусого козака, що простягав до неї міцну руку, щоб допомогти сісти в сани.

      Марта хитнула головою.

      – Дякую.

      Тепла, не зважаючи на чималий мороз, долоня торкнулась її руки, і Марта завважила на собі уважний погляд темних очей козака. Завважила, та зосталась байдужою, хоч чоловік був досить вродливий і молодий.

      Козак прокашлявся.

      – А за полковника, панночко, не хвилюйтеся. Не вперше йому отак напитися трапляється, ми вже звикли. До ранку буде як новий.

      Марта зупинила на ньому погляд своїх чорних очей.

      – А я дякуватиму Богові, якщо він узагалі не проспиться та й ніколи не прокинеться вже!

      Гайдук здригнувся, зачувши в словах її неприховану ненависть, позирнув ще уважніш, але сказати нічого не сказав, бо до саней підійшли брати Мартині, і він відійшов геть, глипнувши наостанок пильним та цікавим оком на напружену, застиглу біля полковника Марту.

      Вдома чекала на неї стурбована мати, яка відразу ж заходилася поїти дочку гарячим відваром шипшини й вкладати в ліжко, боючись, аби не захворіла Марта знову. Однак ненависть, що темнила зараз серце, неначе додавала сил її недужому тілу. І зростало, дужчало в ній пекуче бажання помститись батькові, за все помститись, і за Микиту, й за дитя, і за п’яницю оцього огидного, за якого батько її сватає.

      Васса