Режисер. Олександр Довженко. Денис Замрій

зверху, підкріплену численними доносами, особисто прибув до Одеси з перевіркою місцевих товаришів. Перевірка вдалася. Проведені в місті заходи з ліквідації буржуазії як класу настільки сподобалися голові, що він публічно подякував бійцям за світле майбутнє і пообіцяв допомогти.

      Допомога прибула – у місті з’явився Федір Мартинов, командир «Особливої ударної групи з боротьби із політичним і кримінальним бандитизмом». Мартинов, здоровань з вихватками вуличного головоріза, випив у кабінеті Одеської надзвичайки дві склянки холодного чаю і розпитав у місцевих товаришів, як ідуть справи. Федір знав, що без нього діла не буде.

      Мартинова, який уславився тим, що захопив у білокам’яній банду Яші Кошелька, дуже поважали серед радянської партійної верхівки. Якось взимку дев’ятнадцятого року Яша зупинив на Прісні чорний «роллс-ройс» самого Володимира Ульянова-Леніна. Лідера більшовиків в обличчя тоді мало хто знав, Яша з помічниками Васьком Косим і Сенею Кіцисом, погрожуючи наганами, вивели з машини нового власника Кремля, його дружину Надію Крупську, його сестру Марію Іллівну – Маняшу, – і беззмінного ленінського шофера Гіля. Презирливо глянувши на фраєра – інтелігента з борідкою, у скромному пальті з каракулевим коміром, бандити забрали у всіх гроші, годинники і документи, після чого Яша Кошельок з Васьком і Сенею поїхали кататися на «роллс-ройсі» вождя світового пролетаріату. Цього вождь пробачити не міг – хто ж сміє грабувати теоретика експропріації? За дві години вся кримінальна міліція Москви і весь апарат Дзержинського були, як кажуть сьогодні, поставлені на вуха. Збившись з ніг, оперативники обшукували московські бандитські райони Мар’їного Гаю і Сухарівки, аж поки пощастило слідчому Мартинову – так Яшка став жертвою неуважності до особи пограбованого. Ульянов-Ленін після цього сповнився до Мартинова поваги і вдячності, за що довірив йому створення «Особливих груп» – сучасними словами, першого спецназу, покликаного винищувати кримінальний елемент у великих містах…

      Залізний Фелікс знав, кого й куди посилати. Мартинов дослухав одеських колег, допив чай, мовчки сунув у кишеню два браунінги і вийшов. Уже наступного дня він і бійці його загону, скориставшись тим, що в Одесі їх ніхто не знав в обличчя, видали себе за заїжджих бандитів та грали в карти зі злодіями в одній із малин у районі Нового базару. Мружачи очі, «гастролери» вивчали звички «місцевих». Запропонували спільну справу – винести касу Управління Водного Транспорту, – й отримали згоду. На Дерибасівській вулиці, де в будівлі майбутнього Чорноморського Морського Пароплавства розташовувалося Управління, в обумовленому місці, за сигналом, оточивши своїх «нових друзів», Федір перший розпочав стрілянину, поклавши двох братів Ігнатьєвих з Молдаванки, а потім Котю Лівшу і Микитку Цигана. Так, проникаючи і розстрілюючи на місці «кримінальний елемент», іноді крізь поли шинелі, «ударний загін» навів у місті відносний лад.

      «Відносний» – бо вже за рік знову виникла потреба