Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

З недіючою авіадиспетчерською службою щось насправді знати він не мав змоги. Браян уже програв собі в голові певну кількість сценаріїв, і найнеприємнішим жеребом був такий: вони виходять з хмар і виявляють, що всі ознаки людського життя – включно з аеродромом, на якому він сподівався приземлитися, – щезли. І де йому тоді садовити цього птаха?

      – Чекання для мене завжди було найважчою частиною, – промовив Нік.

      «Найважчою частиною чого?» – спитав себе Браян, проте не промовив цього.

      – Скажімо, ви нас опустите до п’яти тисяч футів чи десь так? – зненацька запропонував Нік. – Просто, щоби швиденько роздивитися. Можливо, кілька побачених маленьких містечок і міжштатних шосе заспокоять нам мізки.

      Браян уже встиг обдумати таку ідею. Обдумував він її з великим жаданням.

      – Це спокусливо, – сказав він. – Але я не можу цього зробити.

      – Чому ні?

      – Щонайперше, я відповідаю за пасажирів, Ніку. Залишається небезпека паніки, навіть якщо я попередньо все поясню. Я думаю, зокрема, про нашого крикливого приятеля з важливою зустріччю в «Пру». Того, якому ви накрутили носа.

      – Я зможу з ним упоратися, – запевнив Нік. – І з будь-ким іншим, хто почне бушувати, також.

      – Не сумніваюся, що зможете, – мовив Браян, – але я все одно не бачу потреби лякати їх без необхідності. Перегодом ми й так про все дізнаємося. Ми ж не можемо залишатися в повітрі вічно, самі розумієте.

      – Ваша правда, і аж занадто, друже, – сухо погодився Нік.

      – Я міг би зробити це в тому випадку, якби був упевнений, що вийду з-під хмарного покриву на висоті п’яти чи чотирьох тисяч футів, проте без АДС й без інших літаків, з якими можна було б порадитися, такої впевненості не маю. Я навіть не знаю напевне, що за погода там, унизу, і наразі, кажучи це, я не маю на увазі звичайні відхилення. Можете сміятися з мене, якщо хочете…

      – Я не сміюся, друже. Я й зблизька не схильний до сміху. Повірте мені.

      – Ну, припустімо, ми дійсно пройшли крізь викривлення часу, як у якомусь фантастичному оповіданні? Що, як я опущу нас униз крізь хмари, ми нашвидку поглянемо на череду бронтозаврів, які пасуться на полі якогось фермера Джона, а потім нас відразу ж розірве на шмаття циклоном або спопелить блискавками?

      – Ви насправді вважаєте, що це можливо? – запитав Нік.

      Браян подивився на нього уважно, аби пересвідчитися, чи було це запитання саркастичним. Схоже, що ні, але важко було судити напевне. Британці славні своєю здатністю до гумору з незворушним обличчям, хіба не так?

      Браян почав було розповідати Ніку, що якось бачив щось подібне в одній зі старих серій «Присмеркової зони»,[103] та потім вирішив, що це навряд чи допоможе його авторитету, якщо не навпаки.

      – Гадаю, це доволі малоймовірно, проте сенс ви вхопили – ми просто не знаємо, з чим маємо справу. Ми можемо врізатися в якусь новеньку гору там, де зазвичай містилася північна частина штату Нью-Йорк. Або в інший літак. Чорт – може, навіть у космічний шатл. Зрештою, якщо це викривлення часу, ми можемо так само легко перебувати як у майбутньому, так і

103

«Twilight Zone» – започаткований 1959 р. науково-фантастичний серіал, до якого періодично досі додаються нові сезони.