Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс

столом, почував себе трохи вільніше у присутності цього сердитого старого пана.

      – А коли ж ви збираєтесь послухати повне й правдиве оповідання про життя й пригоди Олівера Твіста, сер? – спитав містер Грімвіг наприкінці чаювання, поглядаючи скоса на Олівера.

      – Завтра, – відповів містер Броунлоу, – я волію вислухати його наодинці. Прийдеш до мене, серденько, о десятій ранку.

      – Так, сер, – відповів трохи нерішуче Олівер, знову ніяковіючи під пильним поглядом містера Грімвіга.

      – Слухайте сюди, – прошепотів той на вухо господареві, – хлопець до вас завтра не прийде, ви чули, як він вагався відповідати вам. Він дурить вас, мій бідний друже.

      – Заприсягну, що він не бреше, – палко відповів містер Броунлоу.

      – Якщо він не бреше, то щоб я… – і ціпок красномовно стукнув об підлогу.

      – А я життям своїм ручусь, що він каже правду! – і містер Броунлоу стукнув кулаком об стіл.

      – А я головою ручусь, що він бреше, – стукнув об стіл кулаком містер Грімвіг і собі.

      – Побачимо! – скрикнув містер Броунлоу, ледве стримуючи горючий гнів.

      – Побачимо, побачимо, – одказав містер Грімвіг із задирливою ухмілкою.

      Але зрадлива доля снувала свою тканину: саме на цю хвилю до кімнати увійшла місіс Бедвін з пакушком книг, що їх містер Броунлоу купив того ранку в книгаря, вже відомого читачам цієї повісті; вона поклала пакунок на стіл і обернулася вже до дверей, але містер Броунлоу спинив її.

      – Затримайте посланця, мені не все потрібне, дещо я маю повернути.

      – Він уже пішов, сер, – відказала місіс Бедвін.

      – То заверніть його швидше, – звелів містер Броунлоу, – книгар бідний, а за книжки не заплачено; до того ж кілька примірників я відішлю йому назад.

      Посланця кінулися доганяти. Олівер побіг в один бік, покоївка в другий, а місіс Бедвін, стоячи на порозі, голосно гукала на нього, але його вже поминай як звали, і Олівер з покоївкою повернулися з порожніми руками.

      – Ах боже мій, який жаль, я так хотів іще сьогодні повернути йому ці книжки! – скрикнув містер Броунлоу.

      – Хай їх віднесе Олівер, – з іронічною ухмілкою порадив містер Грімвіг, – він їх звичайно приставить у цілості й схороні.

      – Дозвольте, дозвольте віднести їх мені, сер: я духом упораюся з ними, – попрохав Олівер.

      Старий пан саме збирався сказати, що Олівер не піде ні в якому разі, але насмішкувате кахикання містера Грімвіга умить змінило його рішенець: Олівер швидко і справно виконає доручення і таким чином раз назавжди покладе край неправдивим підозрам старого.

      – Так, ти підеш до книгаря, моє серденько, – сказав містер Броунлоу. – Ось принеси мені з кабінету пакунок книжок, що лежать у мене на столі.