Кінець зміни. Стівен Кінг

думку, вони вже все знають. Піт тебе покликав просто тому, що був нажаханий.

      Нажаханий. Точно. Ходжес саме намагався дібрати слово і не міг, то ось воно.

      – Та і я теж злякалася, – спокійно провадить далі Холлі, – але ж голови від того не втратила. Тут усе якось не так. Ну от зовсім не так, не так – і треба поговорити з економкою. Я скажу, про що її питати, якщо сам не придумаєш.

      – Що, про Z у ванній? Якщо ти знаєш таке, чого я не знаю, то я б хотів, щоб ти мене просвітила.

      – Річ не в тому, що я знаю, а в тому, що я бачила. Ти не помітив, що там поряд із тим Z?

      – Маркер.

      Вона дивиться на нього: мовляв, ти вмієш краще думати. Ходжес закликає на допомогу стару поліцейську техніку, яка особливо стає у пригоді, коли треба свідчити на суді: він знову дивиться на ту фотографію, тільки тепер уявно.

      – Там щось було ввімкнене в розетку біля ванни.

      – Так! Я спочатку подумала, що то електронна книжка, а місіс Еллертон залишила її там у мережі, бо більше часу проводила в тій частині будинку. Доволі зручне місце, щоб заряджати прилад, адже в Мартіни в спальні, мабуть, усі розетки зайняті її обладнанням. Ти так не вважаєш?

      – Авжеж, може бути.

      – Тільки от у мене є і «Nook», і «Kindle»… Ну так, аякже, думає Ходжес.

      – …і ні в того, ні в того нема такого дроту. Там дроти чорні. А тут сірий.

      – Може, вона загубила перший зарядник і купила новий у «Tech Village»?

      То практично єдине місце, де в містечку можна купувати електроніку, адже крамниця «Discount Electronix», де колись працював Брейді Хартсфілд, збанкрутувала.

      – Ні, в електронних читалок вилки вузькі. А тут ширша, як у планшета. Тільки в мого айпада є щось подібне, але у ванній значно менший. Шнур, схоже, від якогось портативного пристрою. Ну я і пішла нагору його шукати.

      – І знайшла…

      – Лише старий ПК на столі біля вікна в спальні місіс Еллертон. Я серйозно – старючий. І до нього підключений модем.

      – Хай Бог милує! – вигукує Ходжес. – Тільки не модем!

      – Нічого смішного тут немає, Білле. Ці жінки – мертві!

      Ходжес знімає руку з керма й робить замирювальний жест.

      – Вибач, будь ласка. Розказуй далі. Ти ж зараз розповіси, як вмикала її комп’ютер.

      Холлі, схоже, не дуже приємно це чути.

      – Ну, так. Але заради слідства, яким поліція явно не збиралася займатися. Це не аби позазирати.

      Ходжес міг би посперечатися, але нехай.

      – Паролю там не було, то я перевірила історію пошуків в Інтернеті місіс Ходжес. Вона ходила на кілька сайтів роздрібної торгівлі й на багато медичних, де пишуть про параліч. Здається, її дуже цікавили стовбурові клітини, з огляду на стан дочки…

      – Це ти за десять хвилин?!

      – А я швидко читаю. А знаєш, чого я не знайшла?

      – Мабуть, нічого про самогубства.

      – Отож. То звідки вона дізналася про цю штуку з гелієм? Звідки взяла, що треба розчинити оті таблетки в горілці й налити в трубку дочці?

      – Ну… – пробує щось припустити Ходжес, – є ж іще такий стародавній ритуал – книжечки