Зазирни у мої сни. Макс Кідрук

по периметру була утеплена мінеральною ватою та пофарбована у світло-зелений колір, що контрастував із бурим кольором інших стін п’ятиповерхівки. Ліворуч від входу висіла вивіска:

СІМЕЙНА КОНСУЛЬТАЦІЯВАСИЛЯ ПАЛАМАРАПрацюємо пн-пт: 9-00—20–00, сб: 9-00—15-00

      Невролог

      Педіатр

      Дитячий невролог

      Психолог

      Логопед

      Паламар не сподобався мені відразу. Можливо, я так налаштував себе – й узагалі, де вказано, що дитячий невролог має викликати захоплення з першого погляду? – проте від згорбленого над заваленим паперами столом праворуч від входу до кабінету чоловіка линуло щось таке, що пробудило рефлекторну настороженість ще до того, як він підняв голову й привітався. Найбільше відштовхували очі – почервонілі й підпухлі, неначе від постійного недосипання, – та тонкий і безвольний, зовсім не чоловічий голос.

      Я розказав про гнійний лімфаденіт, про операцію та зупинку серця, про «провали» та проблеми зі сном на початку 2013-го, про те, як усе начебто минуло, але згодом повернулося. Насамкінець поклав на стіл енцефалограми учорашнього обстеження в Діагностичному центрі. Кілька хвилин Паламар роздивлявся графіки електричної активності головного мозку мого сина. Тео, не вертячись, лише злегка метеляючи ногами, сидів поруч мене. Нарешті, гмикнувши щось невиразне, Паламар дістав із-під паперових стосів чистий аркуш, поставив у кутку печатку й узявся щось писати. Потому передав аркуш мені. Зліва вгорі стояло «Дитячий психоневролог». Нижче розтягнутими сплющеними літерами було написано:

      Дит. Белінський Теодор Миронович

      д. н. 15.07.2010 р.

      Д-з: Епілептичний с-м у вигляді парціальних нападів.

      Р-но: 1) Фінлепсин ретард 200 ½ т. х 2 рази на добу (постійно);

      2) контроль 2/3 1 міс.

      Серце важко буцнуло, я звів голову й упер погляд у лікаря. Щелепи аж звело від люті. «Ти сидиш за півтора метри від мене й тобі важко вголос проказати діагноз?!»

      – Тобто у Тео… у Теодора… у мого сина – епілепсія?

      – Так.

      – А… е… – в горлі пересохло, слова перетворилися на цеглини. Хай там як, а я виявився неготовим до такого. – І що робити?

      – Я ж написав, – Паламар тицьнув пальцем на аркуш у моїх руках, – «Фінлепсин ретард», двічі на день, уранці й увечері, бажано після їжі, – відвівши погляд до вікна, він помовчав, потер коротким пальцем перенісся, а тоді додав трохи м’якше (чи, якщо точно, писклявіше): – Хоча, думаю, по півтаблетки зразу буде забагато. Перший тиждень давайте по півтаблетки зранку й четвертину ввечері. Далі можете переходити на повну дозу: половина – після сніданку, половина – після вечері. Ага, ще, – Паламар змахнув рукою, так, ніби я лаштувався йти, а він хотів мене затримати, – не переплутайте «Фінлепсин ретард 200» з «Фінлепсин ретард 400». Вам потрібен «Фінлепсин 200». 400 мг – занадто сильний для п’ятирічного хлопчика.

      – Йому ще немає п’яти років, – витиснув я. – Там зазначено. У висновку.

      – Тим більше, – буркнув невролог.

      Я почав розпитувати про «Фінлепсин», про те, як він діє, які в нього протипоказання