Пастушок і король ельфів та інші скандинавські казки. Коллектив авторов

люди. – Отакої! А ми його даремно відлупцювали! Сором який!

      Нагодували вони Ларе, напоїли й торбинку доверху всякою їжею набили. А на прощання попросили:

      – Зустрінеш цього хлопця – поділися з ним усім, що ми тобі дали. Та скажи, нехай не ображається за стусани.

      Розповіли вони Ларе, який Єнс на вигляд, і пообіцяв він їм зробити так, як вони просили. А потім зустрілися Ларе та Єнс на дорозі, поділили їжу, наїлися й нареготалися досхочу. Пішли вони далі веселі та ситі.

      Тільки через якийсь час торбинка в шахраїв спорожніла, і знову в них животи звело. Вирішили вони й в іншій садибі так само пожартувати.

      – Тільки тепер уже ти вперед іди, – каже Єнс. – Бо що ж виходить – тільки мені стусани?

      Поохав Ларе, та куди подінешся? Довелося йому погодитися.

      Причаївся Єнс у кущах, а Ларе вбіг у двір і здійняв лемент на всю садибу. Зібрався народ, а Ларе не своїм голосом волає:

      – Люди добрі, чули страшну звістку? Прилетів у сусіднє село птах-велетень. Сів на дзвіницю, крила розправив, і до того він великий, що сонце затуляє.

      – Брехня все це! – загомоніли навкруги. – Таких птахів і на світі немає! Досить тобі нісенітницю молоти. Ушивайся звідси!

      Накинулися люди на Ларе, відшмагали його й виштовхнули за ворота. Тільки він з очей зник – Єнс у садибу входить. Привітався як слід і попросив дозволу відпочити з дороги. Народ до нього:

      – Чи не чув ти, перехожий, про птаха-велетня, що в сусіднім селі з’явився! Начебто сів він на дзвіницю, крила розправив і сонце затуляє? Приходив якийсь шахрай і наплів тут сім мішків: хотів, мабуть, посміятися з нас. Ну, уже ми його провчили! Довгенько не забуде!

      – Чого не чув, того не чув, – відповідає Єнс. – Тільки коли проходив я в тім селі повз церкву, зустрілася мені юрба людей. І тягли вони ланцюгами та канатами яйце завбільшки з будинок. То, може, той хлопець і не брехав вам.

      – То він правду розповів! А ми його відлупцювали та прогнали! Сором і сором! Візьми, добра людино, у нас грошей і їжі на дорогу, поділися з тим хлопцем. Скажи, нехай нам пробачить.

      Зустрілися знову Ларе та Єнс на дорозі, наїлися, напилися й далі пішли.

      Так і ходили вони островом Борнхольм. Дурнів та простаків морочили, зате розумні їм спуску не давали. Тому день вони бенкетували, день синці лікували, а інколи – і те, й інше.

      Дочка чаклуна

      Данська казка

      Жив на світі бідний сирота, на ім’я Андерс. Ніде було йому голову прихилити, нема чого їсти, нікуди руки прикласти. Вирішив він піти по світу й роботу добру собі знайти.

      Примітки