Пастушок і король ельфів та інші скандинавські казки. Коллектив авторов

і лементу не може вгамувати. Дівчина сльози ковтає й усе повторює: «Вау-вау-вау-вау!..»

      А мати її питає:

      – Що це з тобою?

      – Вау-вау… – схлипує дівчина, – вогонь… вау-вау… Вау-вау-вау-вау…

      – Та що за лихо – вогонь не розпалюється, – говорить мати. – Навіщо ж так побиватися?

      Підвелася хазяйка з підлоги, узяла коцюбу, хотіла подмухати на вугілля. Тільки раптом як заволає сама:

      – Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..

      Тепер мати з дочкою у два голоси завили. Прокинувся батько й запитує:

      – Ви що, з глузду з’їхали? Нащо так лементувати?

      А мати з дочкою знай волають:

      – Вау-вау-вау-вау-вау!..

      Підвівся хазяїн і бачить, що вони вогонь у печі розпалити не можуть.

      – Через отаку дурницю лемент зчинили!

      Узяв хазяїн коцюбу, перемішав вугілля й хотів було подмухати на нього. Тільки раптом як заволає що є сили:

      – Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..

      І почали вони всі троє голосити: «Вау-вау-вау-вау!..» Послав тоді хазяїн дочку за паламарем. Нехай він прийде скоріше та прочитає над вогнищем молитву. Туди, мабуть, нечистий заліз.

      Кинулася дівчина до паламаря. Прибігає й говорить:

      – Вау-вау-вау… кланяється вам панотець… вау-вау… і матінка… вау… вау… і просять прийти… вау-вау… молитву над вогнищем прочитати… вау-вау… воно в нас… вау-вау… заворожене… вау-вау-вау-вау-вау!.. Зрозумів паламар, що з дівчиною негаразд, і помчався слідом за нею до її дому. Прибіг і бачить: тупцюють господарі біля печі й щосили репетують-надриваються: «Вау-вау-вау-вау-вау-вау…»

      Узяв паламар коцюбу, щоб вогнище перехрестити й нечистого прогнати, доторкнувся до вугілля і теж завів:

      – Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..

      Послали тоді дівчину за пастором. Прибігла вона до нього й говорить:

      – Вау-вау-вау… нечистий… вау-вау… у вогнище забрався… вау-вау… і на всіх вроки наслав… вау-вау… і на панотця… вау-вау… і на матінку… вау-вау… і на паламаря… вау-вау…благаємо… вау-вау… молитву над вогнем… вау-вау-вау-вау.

      Начепив пастор на ніс окуляри, узяв молитовник і рушив слідом за дівчиною. Увійшов він до будинку багатія й бачить: тупцюють усі біля печі, репетують: «Вау-вау». А вогонь усе не розпалюється.

      Узяв пастор коцюбу, доторкнувся нею до вугілля. Розкриває він молитовник, а в нього замість молитви тільки і виходить: «Вау-вау-вау-вау-вау…»

      Тут хазяїн і зовсім розум від страху втратив. Пообіцяв він, що тому, хто його будинок від прокляття позбавить, віддасть заміж єдину дочку й усе майно після смерті відпише.

      А Пелле вже давно прокинувся, усе чув і бачив.

      Зметикував він, що тепер час і йому втрутитися. Підхопився з ліжка, витяг камінчик із золи й викинув його за двері. А сам до хазяїв повернувся й говорить:

      – Спасибі вам, добрі люди, що берете мене в зяті.

      Миттю чари спали, і почали всі Пелле обіймати й кричати:

      – Спасибі, спасибі тобі!

      Сказано – зав’язано: довелося багатієві свою дочку за Пелле заміж віддати. Пастор їх на радощах задурно обвінчав, а паламар для них задурно