Будь дивом: 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим. Регіна Бретт

– виправився хлопець.

      Так, легко не буде. Батьки Терренса розлучилися три роки тому.

      – Ми з татом завжди робили все разом, – сказав він. – А тепер у наших стосунках утворилася справжня діра.

      Як і в родинних фінансах.

      – Ми не бідні, просто небагаті, – зауважив Терренс.

      Торік Терренс їздив на автобусі з Вест-Сайду до школи, розташованої в Іст-Сайді. Увечері він повертався додому майже о сьомій.

      – Обожнюю Гоукен – це чудова школа, – сказав він. – Там на тебе покладають відповідальність.

      Коли він уперше розповів знайомим, що хоче стати нейрохірургом, вони сміялись. Але тепер не сміються.

      Терренс сказав, що мріє спостерігати за справжньою хірургічною операцією або ж поговорити зі справжнім нейрохірургом про те, як функціонує наше тіло. Він усе одно вірить у те, що закінчить Гоукен, потім Стенфордський університет, а тоді Колумбійський.

      А далі?

      – Я поїду туди, де буду найбільше потрібен, – відповів хлопець.

      Він знову пішов до раковини, щоб підготуватися до обслуговування наступного клієнта, який забажав ріжок м’ятного морозива з шоколадними крихтами. І знову робив усе з хірургічною точністю.

      Помий. Потри. Висуши. А тоді набирай.

      Одного дня буде так: помий, потри, висуши, а потім ріж.

      Коли я зателефонувала до школи Гоукен, щоб переконатися в правдивості його історії, усі були здивовані, що мені вдалося знайти Терренса. Вони намагалися зв’язатися з ним протягом усього літа, однак його батьки не підтримували зв’язок зі школою. Представники школи так раділи, що Терренс нарешті знайшовся, що вирішили покрити всі витрати на його навчання.

      А коли колонка про нього була надрукована в газеті, дружина одного нейрохірурга прочитала цей текст і її серце стислося. Вона розповіла історію хлопця чоловікові за обідом. І ця розповідь дуже вразила його. Марк Лучіано побачив у цьому Терренсі себе у віці шістнадцяти років, коли хотів вивчати людський мозок, – задовго до того, як почав оперувати. І вирішив відкрити двері перед мрією хлопця. Ці двері розташовувалися за яскраво-червоною лінією, нанесеною на підлогу клівлендської клініки.

      Терренс зустрівся з лікарем Лучіано в конференц-залі лікарні. Підлітку сказали вдягти блакитний хірургічний костюм і білий халат. Марк Лучіано сидів навпроти нього і, здавалося, хвилювався не менше, ніж хлопець.

      – Кожен новий пацієнт – це загадка, – пояснив він Терренсові. – Ти маєш зрозуміти, чи здатний її розгадати.

      Цей лікар оперує малюків із рідиною в мозку, пухлинами, деформаціями черепа.

      Того дня справжньою загадкою була пацієнтка з декомпресією К’ярі. Щоб показати Терренсові, як задню частину її мозку стиснули кістки черепа, Марк Лучіано стулив одну долоню в кулак і просунув у нього палець другої руки, який грав роль хребта. Мозочок був утиснутий в отвір, у який входить спинний мозок.

      Лікар мав намір дозволити Терренсові спостерігати за хірургічною операцією на мозку. Він одразу попередив хлопця,