Мізері. Стівен Кінг

вона та вправно стягнула його в крісло. Вона зробила це з легкістю жінки, яка ставить книжку в просвіт між томами на поличці. Так, Енні була сильною. Навіть якби він був у доброму здоров’ї, результат поєдинку між ним і цією жінкою був би досить сумнівним. А в його теперішньому стані це мало б такий вигляд, наче Воллі Кокс вийшов проти Бум-Бум Манчині[52].

      Вона поклала перед ним дошку.

      – Бачиш, як ладно стає? – сказала вона та пішла до столу по їжу.

      – Енні?

      – Так.

      – Чи не могла би ти повернути друкарську машинку іншим боком? Аби вона в стіну дивилася.

      Енні насупилася:

      – І з якого дива я маю це робити?

      Бо я не хочу, щоби вона всю ніч мені шкірилась.

      – Давні забобони, – відповів він. – Я завжди відвертаю машинку до стіни перед тим, як сідати писати.

      Він помовчав і додав:

      – Власне, я так роблю щоночі, поки пишу.

      – Це як «ступиш на щілину – зламаєш спину». Я, по можливості, намагаюся не наступати на щілини, – сказала вона та розвернула «Роял» так, що тепер вона посміхалася самій лише голій стіні. – Так краще?

      – Набагато.

      – От дурненький, – сказала вона та почала його годувати.

26

      Йому снилося, ніби Енні Вілкс викликає з пляшок джинів та бісів і літає на чарівному килимі при дворі якогось казкового арабського халіфа. Коли килим промайнув повз Пола (її волосся струменіло по спині, а погляд був жвавий та яскравий, наче в капітана, що веде свій корабель поміж айсбергів), він помітив, що тканина сплетена з зелених і білих ниток, а візерунок складається в номерний знак штату Колорадо.

      «У сиву давнину, – гукала Енні. – Це сталося в сиву давнину. Коли прадід мого прадіда був іще малим. Це розповідь про те, як бідний хлопчик. Мені переповів це чоловік, який. У сиву давнину. У сиву давнину».

27

      Пол прокинувся від того, що Енні трясла його за плече, а яскраве ранкове сонце крадькома зазирало у вікно. Снігопад припинився.

      – Вставай, сонько! – Енні мало не щебетала. – Я принесла тобі йогурт і варене яєчко, а потім час сідати за роботу.

      Вона горіла від нетерпіння. Пол зазирнув у її обличчя, і до нього прийшло нове дивне відчуття – надія. Йому наснилося, що Енні Вілкс була Шехерезадою[53], її масивне тіло було вдягнене в прозорі одежі, великі ноги запнуті в рожеві капці зі стразами та загнутими носками. Вона правила своїм чарівним килимом і промовляла закляття, що відчиняли двері до найкращих історій. Але, звісно, не Енні Вілкс була Шехерезадою, а він. І якщо він добре писатиме, вона не зможе його вбити, поки не дізнається, як усе скінчилося, як би голосно не наказували їй звірячі інстинкти, що вона мусить…

      Чи не з’явився в нього шанс?

      Пол перевів погляд від Енні та помітив, що вона розвернула машинку перед тим, як будити його. «Роял» привітала Пола сліпучою посмішкою з вибитим зубом, примовляючи, що сподіватися – нормально, а боротися – благородно, але в кінці він залишиться сам на сам

52

Wally Cox (1924–1973) – американський комік, відомий роллю Каспара Мілктоста – «тихого, сором’язливого чоловіка, якого постійно б’ють»; Ray «Boom Boom» Mancini (нар. 1961) – колишній боксер, чемпіон світу в легкій вазі з 1982 до 1984 року.

53

Шехерезада – героїня казок «Тисяча й однієї ночі», дружина царя Шагріяра, який мав звичай убивати своїх наречених одразу після першої шлюбної ночі. Шехерезада взялася щоночі оповідати йому цікаві нескінченні історії, аби врятувати життя собі та майбутнім дружинам.