Хірург. Тесс Ґеррітсен

цієї безпечної анонімної інтернет-гавані. Якийсь час Кетрін сиділа і спостерігала, як екраном пробігають повідомлення. У її голові лунали зранені голоси жінок, яких вона ніколи не зустрічала, хіба тільки в цьому віртуальному чаті.

      LAURIE45: То що ти зробила?

      VOTIVE: Я сказала йому, що не готова. Мене досі переслідують спогади. Я сказала йому, що, якщо йому не байдуже до моїх почуттів, він має зачекати.

      HBREAKER: Молодчина.

      WINKY98: Не дозволяй йому квапити тебе.

      LAURIE45: І що він на це сказав?

      VOTIVE: Він сказав, що мені просто треба ЗАБУТИ ПРО ЦЕ. Ніби я якась занудна плаксійка, чи щось таке.

      WINKY98: Чоловіків теж треба ґвалтувати!!!

      HBREAKER: Я змогла пережити це аж через два роки.

      LAURIE45: А я трохи більше, ніж за рік.

      WINKY98: Чоловіки тільки й думають, що про свої члени. Весь їхній світ крутиться навколо них. Все, чого вони прагнуть, – задовольнити цю ШТУКОВИНУ.

      LAURIE45: Ой. Бачу тебе сьогодні хтось не на жарт розізлив, Wink.

      WINKY98: Може, й так. Іноді мені здається, що Лорена Боббіт[23] мала рацію.

      HBREAKER: Wink уже витягає свого ножа!

      VOTIVE: Мені здається, він не захоче чекати. Я думаю, що він мене кине.

      WINKY98: Ти варта того, щоб тебе чекали. Ти ВАРТА ТОГО!

      Минуло кілька секунд, більше ніхто не писав. Тоді:

      LAURIE45: Привіт, CCord. Рада знову тебе бачити.

      Кетрін почала друкувати.

      CCORD: Я бачу, що ми знову обговорюємо чоловіків.

      LAURIE45: Ага. І чого це ми ніяк не можемо облишити цю набридливу тему?

      VOTIVE: Тому що вони завдають нам болю.

      Повисла ще одна тривала пауза. Кетрін глибоко вдихнула і написала.

      CCORD: У мене був поганий день.

      LAURIE45: Розкажи, CC. Що сталося?

      Кетрін майже чула щебетання жіночих голосів, у повітрі витало їхнє тихеньке, заспокійливе шепотіння.

      CCORD: Сьогодні в мене трапився напад паніки. Я вдома, замкнена на всі замки, де ніхто не зможе мене скривдити, але тривога не минає.

      WINKY98: Не дозволяй йому перемогти. Не дозволяй йому ув’язнити тебе у твоєму власному домі.

      CCORD: Занадто пізно. Він уже ув’язнив мене. Тому що сьогодні я збагнула жахливу річ.

      WINKY98: Яку?

      CCORD: Зло не помирає. Ніколи. Воно лише міняє обличчя, міняє імена. Те, що воно торкнулося нас одного разу, зовсім не означає, що воно не скривдить нас ще раз. Блискавка може двічі вдаряти в те саме місце.

      Більше ніхто не писав. Їй ніхто не відповів.

      «Хай якими обережними ми будемо, злу відомо, де ми живемо, – подумала Кетрін. – Воно знає, як нас знайти».

      Крапля поту сповзла їй по спині.

      «Я відчуваю його зараз. Воно наближається».

      «Ніна Пейтон нікуди не ходить, ні з ким не бачиться. Вона вже кілька тижнів не була на роботі. Сьогодні я зателефонував до її офісу в Брукліні, де вона працює торговим представником, і співробітниця сказала мені, що не знає, коли вона вийде на роботу. Вона нагадує мені пораненого звіра, що сховався до своєї нори і затемна боїться навіть висунутись

23

Лорена і Джон Боббіти – подружжя, яке стало відомим після того, як у 1993 році жінка у відповідь на насильство з боку свого чоловіка відрізала його статевий орган. Їх судили за звинуваченнями у взаємному насильстві й обох виправдали.