Длинная дорога. Стихи. Невыдуманные рассказы. Владимир Царейкин

стихотворения речь идет о героической обороне Киева и взятии его ханом Батыем в 1240 году.

      После выхода Украины из состава Польши и добровольного присоединения ее к России в 1654 г. цари фактически сделали ее своей колонией. Ее население в большей части стало крепостными русских помещиков, беспощадно эксплуатировалось. Украинцы всячески унижались и презирались русскими. А евреи унижались и презирались и русскими, и украинцами, и поляками.

      Во время Гражданской войны 1918—1920 гг. часть украинцев сражалась за «красных», часть за «белых», т. е. воевала за восстановление царской монархии и единой, неделимой России. Часть украинцев, довольно большая, воевала за создание независимой, самостоятельной Украины. А остальные стали просто бандитами, образовав очень крупные банды (как у Махно, Григорьева), мелкие местные банды. И все беспощадно уничтожали друг друга. И все беспощадно уничтожали евреев (кроме «красных», да и то – случалось всякое).

      Голод 1933 г. был организован Сталиным и его приспешниками. Тогда во время коллективизации на Украине умерло 8 000 000 человек.

      В конце стихотворения речь идет о Чернобыльской трагедии, унесшей многие жизни и отравившей окружающую среду. 1 мая, как обычно, в Киеве прошла демонстрация трудящихся, от которых скрыли сильное загрязнение атмосферы.

      Україна

      Наче бідна сиротина,

      Україна плаче,

      Сльози ллються безупинно,

      А ніхто не баче.

      Одні тільки злидні всюди,

      Нема щастя-долі,

      На Вкраїні стогнуть люди

      У страшній неволі.

      Колись вільну Україну

      Пута оповили,

      На нещасну сиротину

      Кайдани наділи.

      І чого шукать причину,

      Ніде правди діти,

      Загубили Україну

      Її рідні діти.

      Вся в нітратах земля бідна,

      Що їх годувала,

      Навіть мова своя рідна

      Непотрібна стала.

      На землі цій українці

      Сторіччями жили

      І загарбників-чужинців

      Не раз вони били.

      Кайданів тоді не знала

      Батьківщина-мати,

      А нащадки за шмат сала

      Згодні плазувати.

      І велика чорна хмара

      Сонце закриває,

      Темна ніч, як божа кара,

      Їй кінця немає.

      Але зовні непомітні

      Сили знов зростають,

      Наче ріки, що у квітні

      Кригу розривають.

      І замучений бідою

      Знов народ повстане,

      Він могутньою рукою

      Розірве кайдани.

      В боротьбі святій здобудуть

      Волю українці,

      Росіяни поруч будуть,

      Євреї і німці.

      Правда кривду переможе,

      Скінчиться неволя,

      Україні знову, може,

      Посміхнеться доля!

24.05.1991

      Словарь

      наче – как будто

      безупинно – без остановки

      не баче – не видит

      злидні – несчастья

      колись – когда-то

      пута оповили – связали по рукам и ногам

      кайдани – кандалы, цепи

      шукать –