Таємнича історія Біллі Міллігана. Деніел Кіз

щоб на сцену вийшов справжній Біллі.

      Побоюючись, що Біллі щезне, перш ніж він встигне з ним поговорити, лікар Джордж лагідно звернувся до юнака, котрий нервово сіпав коліном і боязко нишпорив очима по кімнаті:

      – Ти знаєш, де ти зараз?

      – Н-ні? – нерішуче протягнув той, стенувши плечима, ніби відповідав на запитання шкільного тесту і не був упевнений, що це правильний варіант відповіді.

      – Ти у шпиталі, а я – твій лікар.

      – Господи, він мене вб’є, якщо пронюхає, що я говорив із лікарем.

      – Кого ти маєш на увазі?

      Біллі знову роззирнувся довкола і побачив націлену на нього відеокамеру.

      – А це що таке?

      – Це камера. Вона записує на відеоплівку нашу бесіду. Ми подумали, що тобі корисно буде подивитися запис того, що тут відбуватиметься.

      Але Біллі вже зник.

      – Та штукенція його налякала, – з відразою в голосі процідив Томмі.

      – Я пояснив йому, що це всього лише відеокамера і що…

      Томмі пирхнув.

      – Та він, швидше за все, навіть не зрозумів, про що ви торочите.

      Коли бесіда скінчилась і Томмі відіслали назад до Вейкфілдського котеджу, лікар Джордж усамітнився у своєму кабінеті й глибоко замислився. Він знав, яку заяву зробить у суді. Вільяма С. Міллігана не можна назвати психічно хворим у традиційному сенсі слова, оскільки дисоціація вважається неврозом, а не психозом, одначе, на його фахову думку, Мілліган має настільки викривлене сприйняття реальності, що не здатен узгодити свої дії з вимогами закону і, відповідно, не може нести відповідальність за скоєні злочини.

      Та спершу необхідно було продовжити терапію і якимось чином підлікувати пацієнта настільки, щоб він був спроможний постати перед судом.

      Але як за шість тижнів подолати хворобу, на лікування котрої у психоаналітиків іде понад десять років, як у лікарки Вілбур у випадку з Сивілою?

      Наступного ранку Артур вирішив, що слід поділитися з Рейдженом новиною про Адалану, яку він почув під час сеансу відеозапису з лікарем Джорджем. Артур походжав туди-сюди палатою особливого режиму і звертався до Рейджена вголос:

      – Таємницю зґвалтувань розкрито. Тепер я знаю винуватця.

      Його голос негайно змінився на Рейдженів:

      – Звідки тсе ти дізнавсь?

      – До мене дійшла нова інформація, і я зміг скласти всі факти докупи.

      – То хто тсе зробив?

      – Гадаю, оскільки тебе звинувачували у злочинах, до яких ти не причетний, ти маєш право знати.

      Їхня розмова з блискавичною зміною голосів тривала. Репліки то вимовлялися вголос, то звучали тільки в голові.

      – Рейджене, пам’ятаєш, як іноді ми чули жіночі голоси?

      – То є правда. Я чув Крістін. І шче інші жінотські голоси.

      – Так ось, коли у жовтні ти вирішив скоїти ті три пограбування, у справу втрутилась одна з жінок.

      – Шчо ти таке кажеш?

      – Серед нас є молода дівчина, якої ти ще не зустрічав. Її звуть Адалана.

      – Вперше про неї чую.

      – Вона дуже мила і тиха. Це вона завжди готувала нам