Таємнича історія Біллі Міллігана. Деніел Кіз

кивнув.

      Джуді погукала вартового і попросила відвести її клієнта до тимчасової камери, поки сама вона сходить за медпрацівником. Коли вона за кілька хвилин повернулася з медбратом, Мілліган сидів згорблений у віддаленому кутку камери. В юнака був роз’юшений ніс і скривавлене обличчя. Він знову пробував розбити голову об стіну.

      Він подивився на Джуді так, ніби не очікував її тут побачити, і вона зрозуміла, що це вже не Денні. Це був хранитель болю.

      – Девіде, це ти? – запитала вона.

      Він кивнув.

      – Мені боляче, пані Джуді, дуже боляче. Я більше не хочу жити.

      Вона його пригорнула.

      – Не кажи так, Девіде. Тобі ще є для чого жити. Багато людей вірить у тебе, і ми тобі допоможемо.

      – Мені страшно, я не хочу до в’язниці.

      – Тебе не посадять до в’язниці. Ми будемо боротися, Девіде.

      – Я не зробив нічого поганого.

      – Знаю, Девіде. Я тобі вірю.

      – А коли до мене знову прийде Дороті Тернер?

      – Я ж тобі каза… – почала відповідати Джуді, але усвідомила, що насправді казала це не йому, а Денні. – Завтра, Девіде. І з нею буде ще одна лікарка, пані Вілбур.

      – Ви ж не розповісте їй таємницю, правда?

      – Ні, Девіде, – похитала вона головою. – Гадаю, що лікарці Вілбур і розповідати нічого не доведеться.

(7)

      Недільний ранок 12 березня видався холодним, але сонячним. Берні Явич вийшов з машини і попрямував до в’язниці округу Франклін, почуваючись ні в сих ні в тих. Уперше за всю свою кар’єру обвинувача він отримав нагоду побувати на психіатричному обстеженні підсудного. Юрист зачитав до дірок звіт, надісланий Південно-західним центром, і поліцейські рапорти, проте й досі не мав уявлення, чого слід очікувати.

      Він ніяк не міг повірити, що світила психіатрії мають історію з розщепленням особистості за чисту монету. Приїзд Корнелії Вілбур його анітрохи не переконував. Вона в усе це вірить, а отже, побачить саме те, що хоче побачити. Насправді Явич збирався спостерігати за реакцією лікаря Джорджа Гардинга, оскільки вважав його найавторитетнішим психіатром у всьому Огайо. Явич був упевнений, що лікаря Гардинга ніхто не зуміє пошити в дурні. Багато провідних обвинувачів, які здебільшого ні в що не ставили свідчення психіатрів, охоче робили виняток для Джорджа Гардинга-молодшого.

      Невдовзі прибули й решта. Їм виділили кімнату на одному з нижніх поверхів. Це було просторе приміщення зі столом, дошкою і рядами складаних стільців. Зазвичай там збирались офіцери під час перезміни.

      Явич привітався з лікаркою Стеллою Каролін і Шейлою Портер, соціальною працівницею Південно-західного центру. Потім його познайомили з лікаркою Вілбур і лікарем Гардингом.

      А тоді двері до кімнати відчинились і обвинувач уперше побачив Біллі Міллігана. Джуді Стівенсон ішла поруч із ним, тримаючи за руку. Попереду крокувала Дороті Тернер, а замикав процесію Ґері. Вони увійшли, і Мілліган, побачивши гурт людей, завагався.

      Дороті Тернер по черзі відрекомендувала йому кожного з присутніх, після чого