Мексиканські хроніки. Максим Кидрук

розпочалося найважче чи, мабуть, краще сказати, найрутинніше – кропітка робота над кожним окремим пунктом подорожі. Я прикидав, скільки днів потрібно провести у конкретному місті, щоб мати достатньо часу обнишпорити всі цікавинки, потім визначав, скільки днів я можу на це місто виділити з огляду на мій розклад, затим підшуковував через Інтернет більш-менш пристойний хостел і бронював його. З’ясувавши питання із хостелом, я дізнавався, де в опрацьовуваному місті автостанція, аеропорт, туристичний офіс, вишукував усі ці об’єкти на картах «Google Мaps» і роздруковував разом із приписками, як туди краще дістатися.

      За тиждень я вже став докою у віртуозному виголошуванні довгих мексиканських назв, від яких у нормальних людей миттю розпухає язик, зводить нижню щелепу та починають боліти зуби. Майже не затинаючись, я промовляв зашкарублі словечка на зразок «Теотіуакан», «Санто-Домінго-Теуантепек», «Текамачалько», «Попокатепетль» і навіть «Окскутзкаб».

      Не обійшлося, щоправда, без конфузів. Якогось дня я продивлявся варіанти маршруту з Пуебли до Оахаки та зупинився на тому, що, певне, поїду автобусом, адже відстань там чимала, більше п’яти сотень кілометрів, а дорога тягнеться крізь гори (трохи раніше я відкрив для себе дивний факт, що пасажирських потягів у Мексиці просто немає).

      Зазирнувши на сайт, де можна було довідатися про розклад руху та ціну проїзду, я ледь не наклав у штани: сайт видав ціну квитка 556$! З переляку я передивився різні сполучення між іншими містами, та всюди ціна квитка коливалась у межах 200–600 $. Я аж збілів. «Це що за дурня така? – думаю. – Мексика, де все мало бути феноменально дешево, раптом пропонує викласти п’ятсот баксів за квиток на якийсь задрипаний автобус?!»

      Ситуація наближалася до критичної, адже я вже мав візу, на руках квитки на всі літаки, а втім, за таких цін на автобуси мені нічого не лишалось, як хіба терміново шукати у Швеції пальму, щоб перевірити, чи їстівна у неї кора та листя, позаяк ночувати під відкритим небом у Мексиці я ще зміг би, а от харчуватися місяць одним лише повітрям добропорядному християнину якось зовсім не пасує.

      Водночас мене не полишало відчуття, що тут щось не так. Проте, де б я не нишпорив, усюди натикався на захмарні ціни в доларах – Мексика скидалася на країну для мільярдерів.

      Зрештою, коли я остаточно впевнився, що перед від’їздом мені доведеться обчистити одне з відділень шведського банку «Nordea», в голові стрельнула думка, що я, собі на сором, не знаю, яка у Мексиці грошова одиниця, і що непогано було б дізнатися про її курс у співвідношенні з доларом. У дію вступив електронний усезнайко Wikipedia, який догідливо повідомив, що у Мексиці ходять мексиканські песо, а також, цитую, «…the symbol used for the peso is «$», basically the same as for the US dollar since the dollar derived its logo from the Spanish-Mexican currency»…[27]

* * *

      Майже два тижні пішло на те, щоб надати моєму планові вигляду, який удовольнив би навіть найбільш прискіпливого педанта. Втім, врешті-решт із генеральним планом було покінчено.

      Останньою фазою підготовки став добір похідного спорядження.

      Давно

27

Символ «$», використовуваний для песо, по суті, той самий, що і для американського долара, оскільки долар запозичив свій логотип в іспано-мексиканської валюти (англ.).