Народження Сталевого Щура. Гаррі Гаррісон

Роздавальні апарати виготовила фірма «Ex-changers», і я взяв пікс їхньої торгової марки з машини. Сейф – надійного бренду, що гарантує безпеку від усього, тільки не від ведмежатника-професіонала. Звісно, він виявився порожній. Записавши код, я відмикав і замикав сейф багато разів, допоки не навчився робити це із заплющеними очима. У моїй голові вже визрів план, і відмикати сейф навпомацки було його важливою частиною.

      Завершивши свої справи, я непомітно вислизнув із будівлі, по тому з парку та приєднався до роззяв на вулиці. Дорогою додому вони були вже не такі жваві: окуляри-водостріли знадобилися лише раз чи двічі. Важко описати, з яким полегшенням я нарешті повернувся до своєї штаб-квартири, скинув цей клоунський костюм і пожадливо випив пива. Потім, висловлюючись метафорично, довелося поворушити мізками.

      Наступні тижні видалися дуже напруженими. Працюючи над спорядженням для операції, я не забував переглядати новини. Одного із в’язнів-утікачів упіймали та після відчайдушного спротиву знову запроторили до в’язниці. Його товариша так і не знайшли, хоч арештант щосили допомагав слідству. Бідолашний Стінгер. Життя йому стане немилим, коли його вихолостять від любові до бійок. Але чоловік, якого він лаштувався вбити, не помре, тож мій вибір правильний. До того ж я надто заклопотаний, щоб перейматися докорами сумління. На порядку денному два завдання: розробити план пограбування та заманити Слона в пастку. З гордістю зазначу, що виконав обидва. Коли продумав план до дрібниць, лишилося чекати темної штормової ночі, щоб знову навідатися до луна-парку. Хоча візит туди мав бути максимально коротким, однаково потрібні приготування зайняли кілька годин – роботи там справді до біса. Тепер зосталося правильно вибрати час для операції. Вихідні, коли каси переповнені, здавалися найкращим варіантом. Далі, за планом, я цілком законно орендував гараж, а от маленький фургон довелося вкрасти.

      У вільний час я перефарбував фургон (це йому не завадило!), причепив новий номер, змінив таблички на дверях. Минула субота, мене трусило від нетерплячки. Щоб згаяти час в очікуванні пізньої години, коли каса вже повна, я, при вусах і зморшках, неквапливо насолодився смачним ленчем. Поїздка за місто дуже втішила, я добувся потрібного місця близько до службового входу до парку в призначений час. Трохи хвилюючись, надягнув тонкі рукавички. Утім, за мить азарт авантюри переважив хвилювання й страх. З усмішкою я простягнув руку й увімкнув апарат.

      Пішов невидимий радіосигнал, а я спробував уявити, що відбувається. Сигнал зі швидкістю світла досяг приймача та побіг дротом далі, до маленького вибухового пристрою. Невеликий вибух, якраз достатній, щоб зламати засув одного з подавачів жетонів, але водночас залишити неушкодженою трубу. Щойно засув зламався, потужний струмінь кольорових пластикових жетонів забив із подавача. Отакий-от я благодійник! Як би дякували мені діти, коли б знали, хто влаштував їм таку радість.

      Але це ще не все. Щохвилини мій передавач видавав наступний