Таємниці Ходвартса. Сергій Гридін

її в Лізку

      і, гуляючи з мавпою, насолоджувався повною владою над непосидючою, такою схожою на справжню Єлизавету, тезкою Яремчук. Її можна було смикнути за повідок та крикнути на весь двір «Лізка, сидіти!!!», або зарепетувати «Лізко, волохата потворо! Ти куди лізеш!?» і тільки посміхатися на реакцію Яремчук, яка ображено кривила свого гарненького ротика.

      Але розповідати це Андрієві Соломка не хотів. Адже потрібно буде виказати всю передумову даного вчинку!

      Луїза – довге ім'я! Та й яка вона Луїза? Ти поглянь на неї! – кивнув Дмитро у відповідь. Циганчик перевів погляд на мавпу. Та із жалем розглядала шкурки від бананів і була схожа на ображену маленьку дитину, у якої відібрали смачну цукерку.

      Може й так! – погодився Андрій. – Дійсно, якась вона не серйозна на вигляд! – підтримав він друга. – То що? Ідемо гуляти? – зіскочив він з табуретки, витираючи руки об шорти.

      Зараз! Трохи поприбираю і підемо! – кинув докірливий погляд Соломка. – А руки можеш просто помити! – додав він, змітаючи крихти зі столу.

      Слухай, Дімон! – підняв погляд Циганчик. – Що ти наче дівчинка зі своєю чистотою порпаєшся!? Кинь ти все! Мама прийде – поприбирає! – легковажно видав Андрійко, витираючи все ще масні руки тепер вже своєю світлою футболкою.

      А вона мені хто? Служниця? – сердито спитав Солом'янко.

      Ну й ставай собі судомийкою, якщо маєш таке бажання! – невідомо на що образився товариш. – Я з Лізкою на вулицю, а ти тут коли порядок наведеш, то виходь до нас! – Циганчик, набурмосений, вийшов з кухні, натягнув кросівки, взяв з вішалки повідок, на якому водили вигулювати Луїзу, прихопив задоволену майбутнім променадом мавпочку та вийшов із квартири, бухнувши дверима. Соломка, ніяк не реагуючи на демарш друга, закінчив свою справу, повернувся до своєї кімнати, застелив ліжко і тільки тоді став вдягатися на вулицю.