Таємниці Ходвартса. Сергій Гридін

приязнь він не поспішав, знаючи ставлення свого найкращого друга до «волохатої потвори».

      Та то я так, про своє! – зіскочив з теми Соломка. – Ти гуляти ідеш сьогодні? – перевів розмову на інше.

      Я вже на вулиці! Давай виходь! Така погодка класна! – запросив Циганчик товариша.

      Вчора, майже весь день, лив дощ. Було сиво і неприємно. Літо несподівано стало схожим на осінь. По калюжах шастав прохолодний вітерець і з квартири навіть не хотілося виходити. Сьогодні ж все змінилося. Сонечко пестило зелене листя на деревах, стрибало зайчиками по вікнах та дзеркалах автомобілів, виманюючи на подвір'я та запрошуючи побігати у футбол. Тим більше, що у їхньому спільному дворі (а жив Циганчик у сусідньому будинку) був навіть свій спортивний майданчик!

      Іду! – виглянув у вікно Дмитрик. – А нехай тобі! – несподівано згадав він. – А Лізку на кого залишу? – кинув у трубку сердито.

      Давай я до тебе зайду, швиденько погодуємо її, а потім разом щось придумаємо!

      Та й я трохи перехопив би щось, а то вискочив з дому навіть не поснідавши. – запропонував Андрійко.

      Оце класна ідея! – ожив Солом'янко. – Я «бутрики» роблю, а ти піднімайся! – відключився Дмитро і кинувся на кухню робити бутерброди. За ним нишком послідувала Луїза, намагаючись не потрапляти хлопцеві на очі.

      У передпокої залунав дзвоник. В коридор ввалився Андрій, на ходу скинув кросівки та подався прямо на кухню. Там схопив найбільший шмат хліба з ковбасою на ньому і із задоволенням вгризся, замуркотівши наче кіт.

      Ти б хоч руки помив! – кинув докірливо Дмитрик і собі відкусуючи великий шматок.

      Пережитки! Тільки вчора приймав ванну ввечері! – віджартувався Циганчик, але руки все-таки під цівку води підставив, витерши потім кухонним рушником.

      На відміну від Соломки, Андрій не був чистюлею, із-за чого у них і виникали

      іноді короткочасні конфлікти. Він кинув рушника на підлогу, знову схопив бутерброд. Несподівано Андрійко оглянувся, ніби щось відчуваючи спиною, закашлявся, мало не вдавившись. На нього сумними, голодними очима дивилась Луїза. Вона з приреченою пикою сиділа біля порогу, час від часу піднімаючи погляд, і зітхала, ковтаючи слину.

      Дімон! – звернувся Циганчик до Солом'янка. – Здається є підтвердження теорії Дарвіна про те, що люди від мавп виникли! Я відчуваю якусь спорідненність із цією істотою! Мені її шкода! – кивнув Андрійко на Луїзу.

      Тьху! Зовсім про неї забув! – кинув поглядом на мавпочку Соломка. Він дістав з холодильника в'язку бананів, відламав від неї два чималеньких та кинув нащадку тих людиноподібних, які були найбільш лінивими і в процесі еволюції не захотіли перетворюватися на людей.

      Лізка на льоту схопила банани, здерла з них шкірку і, майже не відкусуючи, запихнула за щоку, закривши очі від задоволення. Щелепи ретельно пережовували продукт.

      Слухай, Соломка! А ти чому її Лізкою називаєш? Вона ж Луїза! – прошамкав набитим ротом Андрій.

      Дмитро важко зітхнув. Це була ділянка душі куди він