Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

Читать онлайн.
Название Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах
Автор произведения Петер Енґлунд
Жанр Биографии и Мемуары
Серия Карта світу
Издательство Биографии и Мемуары
Год выпуска 2008
isbn 978-966-03-5083-0, 978-966-03-7435-5



Скачать книгу

пише ці рядки у відмитій до блиску кімнаті, напівлежачи на драних ношах, що правлять їй за ліжко. У порожній кімнаті стоїть лише один стілець і грамофон з ручкою. Є ще камін, викладений мармуром: у нього вони кидають недопалки, сірники та інше сміття. Стіни обклеєні шпалерами, які їй дуже подобаються: коричневі папужки сидять на трояндових кущах і лузають горішки. Їй холодно. Хочеться спати. Коли ж для неї почнеться справжня війна?

      52

      Середа, 26 травня 1915 року

      Пал Келемен купує в Глібівці чотири батони білого хліба

      Росіяни справді відступають. Він зрозумів це за останні дні, переїжджаючи верхи з одного місця в інше і бачачи все, що залишив після себе ворог, починаючи від сміття на дорогах і мотлоху, наваленого просто на мертвих або вмираючих солдатів, до дорожніх вказівників з незрозумілими назвами кирилицею. (Рік тому дорога вела до Лемберґа, тепер – до Львова; незабаром вона знову вестиме до Лемберґа[108].)

      Келемен не заперечує проти того, що вони знову на марші, що російські війська відступають. Однак новина про прорив під Горліце була сприйнята у військах з меншим ентузіазмом, ніж очікувалося. «Усі стали такими байдужими, – занотовує він у своєму щоденнику, – усі змучені постійними напруженнями».

      Від учора вони перебувають у маленькому містечку Глібівці. Коли він зі своїми гусарами в’їхав у місто, його приголомшили дві речі. По-перше: будинок з нерозбитими вікнами, у яких видніли білі мереживні фіранки; по-друге: юна полька – він постійно видивлявся молодих жінок, – яка продиралася в білих рукавичках крізь натовп солдатів і російських військовополонених. Він тривалий час не міг забути ці рукавички і ці мереживні фіранки, – сліпуче-біле посеред бруду і сльоти.

      Сьогодні він дізнався, що можна купити білого хліба. Звісно, він попрямував по нього, стомившись від солдатського чорного хліба, який щоразу був то глевким, то сухим. Келемен купує чотири великих батони білого хліба, занотовує в щоденнику:

      Я ріжу один батон. Він ще теплий. Густий аромат лоскоче ніздрі. Повільно, з якимось благоговінням я відкушую шматок, намагаючись якнайкраще розкуштувати його. Гадаю, це той самий білий хліб, що я зазвичай їв до війни.

      Жую хліб і намагаюся зосередитися. Але моє піднебіння відмовляється впізнавати знайомий смак. Тоді я просто їм цей хліб, наче це якась нова для мене їжа і смак її раніше був мені невідомий.

      Потім я все ж розумію, що хліб насправді той самий, що я їв удома. Просто я сам змінився; старому доброму білому хлібу, обов’язковій частині колишнього життя, війна надала незнайомого присмаку.

      53

      Понеділок, 31 травня 1915 року

      Софія Бочарська бачить, як під Волею-Шидловською застосовують фосген

      Їх збудили не постріли з гвинтівок. До цього звуку вони вже давно звикли. Ні, то був «низький, тривалий грім» ураганного вогню[109]. Підвівшись із ліжка, вони стривожено і запитально переглядалися. Подібні звуки завжди викликали



<p>108</p>

Після війни вона вестиме до Львова. Сьогодні вона веде до Львіва.

<p>109</p>

Термін залежить не тільки від того, що звуки від обстрілу цього типу зливалися в один барабанний бій, але ще й від того, що вибухи через чисту випадковість іноді звучали дійсно ритмічно.