Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

було, – самі лише мої галюцинації.

      Нарешті минула година, і обрій прояснився, заспівали перші птахи, контури ландшафту поступово окреслилися на тлі молочного світанку.

      Тут він почув постріл. Потім ще один, два, багато… Менше ніж за хвилину рушничний вогонь уже палахкотів уздовж окопів. Арно почав будити сплячих. Біля входу до притулку він зіткнувся з солдатами, які вже вибігали з гвинтівками в руках, намагаючись надіти на себе наплічники. Він побачив, як червона сигнальна ракета злетіла в повітря з ворожого боку. Він розумів, що це сигнал для німецької артилерії[73]. Одразу слідом за цим пронісся ураган снарядів. Вони розривалися навколо французьких окопів. Край окопу вимальовується на тлі вогненних вибухів. Повітря сповнюється «гуркотом, свистом і вибухами». Відчувається різкий запах газу.

      Серце шалено калатало. Я, напевно, зблід, мене охопив страх. Я закурив, інстинкт підказував мені, що сигарета допоможе мені заспокоїтися. Потім я звернув увагу на солдатів, які зіщулилися на дні вузького окопу, закривши голови рюкзаками, чекаючи, коли завершиться обстріл.

      Раптом Арно усвідомлює, що німці вже наближаються, що вони на нічийній землі. Він перестрибує через спини солдатів, поспішаючи до того місця, де з окопів добре видно ворожу лінію. Навколо гуркіт, завивання і шипіння. Там, попереду, він зможе спостерігати за німцями: «Думка про те, що мені потрібно зробити, позбавила мене страху». Він вдивляється в пагорб, що розділяє німецькі та французькі позиції. Нічого.

      Обстріл поступово стихає. І нарешті зовсім припиняється.

      Розвіюється дим. Знову стає тихо. Починають надходити повідомлення. Двоє убитих у сусідній частині, п’ятеро – з роти праворуч.

      Поступово Арно відтворює картину події. Двоє засмучених вартових надумали поцілити в перелітних птахів. Напевне, це були кроншнепи, які летіли до місць своїх гніздувань у Скандинавії. Постріли ввели в оману інших вартових, і ті, побоюючись нападу, також почали стріляти. За мить уздовж окопів спалахнула перестрілка. Раптовий вогонь налякав німців, і вони, чекаючи атаки, віддали наказ своїй артилерії.

      Наступного дня був дописаний офіційний епілог. У повідомленні французької армії можна було прочитати таке: «Німецький наступ біля Бекура, поблизу Альбера, було повністю придушено нашим вогнем». Коментар Арно був такий: «Отак пишеться історія».

      Того самого дня, 28 лютого, Вільям Генрі Докінз пише своїй матері:

      Цього тижня я отримав твого листа від 26 січня, і, можливо, він виявиться останнім тут, у Єгипті, оскільки ми незабаром вирушаємо в дорогу. Ніхто не знає куди. Вдень до Олександрії вже вирушили 3rd Bde, 3rd Fd Amb, 1st Fd Coy, 4th ASC, і протягом двох тижнів ми повинні піти за ними. Уважаю, пунктом призначення будуть Дарданелли, та, можливо, нас відправлять кудись до Франції, Туреччини, Сирії або Чорногорії. Хоч як там є, ми нарешті рухаємося.

      38

      Вівторок, 2 березня 1915 року

      Володимир Літтауер оглядає поле бою в лісі під Августовом

      З

73

У Першу світову війну червоний, зелений та білий кольори були, можна сказати, нічною іконографією. Усі армії використовували ці кольори, їхні комбінації означали різні послання. Червоний зазвичай означав: «Ворог наступає!», а зелений – те, що своя артилерія не дістає супротивника і потрібно перемістити позиції вперед.