Название | Спалені мрії |
---|---|
Автор произведения | Ганна Ткаченко |
Жанр | Книги о войне |
Серия | |
Издательство | Книги о войне |
Год выпуска | 2016 |
isbn | 978-617-12-0560-4,978-617-12-0563-5,978-617-12-0224-5 |
– А он і наші всі біля дідового двору стоять. Мабуть, про дядька Михайла щось говорять. Ходімо скоріше, може, щось нове почуємо, – показала Мар’яна на двір діда Сави.
Намагалися йти якомога швидше, а ноги запліталися. Навіть махали руками, аби їх побачили. Коли вийшли зі стежки на вулицю, довелося ще відхекуватися декілька хвилин.
– Доброго вам здоров’я! – звернулися, підійшовши ближче. – Як справи ваші? Що про дядька чути? – одразу про головне.
– Нічого, – понуро відповіла Анюта. – Ми з Никифоровичем ходили на Восківці до родичів, а звідти й до райцентру добралися, але взнати нічого не вдалося. Сказали, що направили якогось дядька разом з іншими на Чернігів. А куди, з ким і чому, ніхто не говорить. – Вона то смикала свою спідницю, то хустку – нервувала. – А ще чули, що забрали всю нашу трійку на фронт, навіть Івана-дурника. Лисавета і розписати його з дочкою не встигла. – В її давно почервонілих очах зблиснули радісні вогники. – Бач, добилися все-таки. – Хоч це її заспокоїло.
– От і правильно, нехай повоюють! Нехай хоч трохи пороху понюхають, – радів і дід Сава. – А ти не плач, якось воно буде, – втішав Анюту, мов маленьку.
Він ще довго стояв на вулиці. Хто проходив чи проїжджав, спинялися біля нього, бо того дня він розказував про бої на Дніпрі.
– Не просто німці відступають. Поки наші підійшли, вони закріпилися на правому березі. Мости підірвано, а ті, що залишилися, – заміновано. Але прорвуться! Наші війська зараз інженерні частини мають, плотів наробили, пристроїв різних, а мостів таких, що по них уся техніка, навіть танки на той бік Дніпра перебратися можуть. – Він так упевнено про те говорив, що ні в кого й на мить сумнів не з’являвся. – Тільки солдатам усе одно дісталося. От бідолахи! Казали по радіо, що фронт уздовж Дніпра аж на сімсот кілометрів розтягнувся. Такої великої військової операції, мабуть, ніколи не було. Війська двох фронтів на той плацдарм підтягнуті – Першого і Другого Українського. – Він аж палець підняв. – Молодці наші бійці. Аби Дніпропетровськ зберегти, вони його обійшли і в кільце німців узяли, бо ворог там у кожному будинку засів. Викурили на поле – отам можна і побитися. Дніпро як візьмуть, то Гітлеру капут, – аж махнув рукою. Він, звичайно, ще буде сили стягувати, буде ще боротися, але ми ж наступаємо!
Так і раніше було – як почне дід про війну розповідати, то й спинити його нікому не вдається. Але й вони не проти були послухати, про наступ тим паче. Одразу сила де й бралася і ноги не йшли, а бігли.
Пізніше Мар’яна носила воду з колодязя, а дід Сава ще й досі розказував. Біля нього вже зібралося піввулиці людей.
– Ну що там? – кричав дід, упізнавши поштарку ще здалеку. – Які новини несеш?
– Листи на село прийшли!