Якби все розпочати заново?. Людмила Когут

життя. Діти були повністю під їхньою опікою. Мама Дарини жартувала:

      – Добре, що хоч не кажеш нам дітям цицьки давати!

      Тому, що Віталій і Дарина були одинаками у своїх батьків, старі тішилися внуками і пильнували їх, як найбільші цінності цього тлінного світу. Ходили бавити дітей по черзі, а як малі трохи підросли, то забирали їх до себе додому і привозили до рідних батьків тільки на вихідні. Іноді й тижнями молоді тато і мама не бачили малюків, займаючись своїми особистими справами, спілкувалися з дітьми та батьками лише по телефону. Молодим батькам жилося чудово, вони мали повну волю у своїх діях. Належали тільки одне одному та установам, де працювали, швидко набирали обертів, роблячи кар’єру. Дарина закінчила аспірантуру та залишилась у рідному «універі», а Віталій успішно керував школою.

      Сумлінна помічниця і його права рука, завуч Євгенія Кисіль, також на той час мала чоловіка і дві доньки. Здавалось би, люди живуть нормальним подружнім життям.

      А ні!!! Доля розкинула перед ними дивний пасьянс і несподівану комбінацію цікаво викладених життєвих карт, які кардинально змінили існування цих сімей.

      Важко було зрозуміти, як усе це сталося. Але на все Божа воля. Як склалось, так склалось…

      Данило Кисіль працював у сфері, далекій від освіти. Щоденні оповідки дружини Євгенії про школу, розклад уроків, учительські плітки та інші маленькі інтриги йому були геть ні до чого. Ці розмови ніби притрушували його порохом учнівських зошитів, інколи він хотів аж стріпатись від непотрібної інформації. Та цього невидимого морального спротиву вона не зауважувала і ще щільніше обмотувала його павутиною нецікавого чужого життя. До слова сказати, цей словесний дріб’язок не дуже заважав їхньому нормальному подружньому співіснуванню.

      Але в кожної людини хоч один раз у житті буває якийсь фатум. Так і в них.

      …Одного разу директор запросив сім’ю Кісилів та товариство історика Ігоря до себе додому на зустріч Нового року. Сім’я Віталія жила в невеликому приватному будиночку, який після весілля молодятам подарували їхні батьки. На той час такий будинок вважався великим маєтком.

      Новий рік зустріли весело, з танцями та різними забавами. Діти були порозпихані до дідів, бабів, і молодому товариству нічого не заважало відірватися від буденності та потрапити у святкову ейфорію. На цій вечірці вперше побачились і познайомились Данило Кисіль із дружиною директора – Дариною. І якщо серце – це двері кохання, то очі – дзеркало душі. Весь вечір вони не зводили один з одного зацікавленого погляду. І навіть більше, ніж приглянулись. У кожного в серце влучила маленька любовна колючка, яка постійно ятрила.

      З того новорічного вечора їх переслідувало нестримне бажання бути разом. Вони з нетерпінням чекали наступних зустрічей і робили все, щоб таких приводів було більше. Потаємна любов почала будувати мости там, де їх не можна зводити. Але, на великий подив, у багатьох випадках такі споруди стоять довго, міцно і непорушно, якщо кохання