Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

саме те, чого він не повинен знати.

      – Ну, гаразд, – різко сказала Сесилія. – Але ж ідеться про всіх нас, а не тільки про Єлизавету. Вона тут не сама-одна, хоч поводиться так, ніби ніхто не має значення, крім неї. А діти із замку Ворік завжди запитуватимуть, чи будуть вони в безпеці, бо Меґґі боїться за Едварда. А як щодо мене? Одружена я чи ні? Що станеться зі мною?

      Мати спохмурніла під цим потоком запитань. Сесилія одружилася надто швидко, перед самою битвою, і вони навіть не встигли лягти до ліжка, бо її чоловік мусив їхати на війну. Тепер, звичайно, він невідомо-де, а король, який наказав їм одружитися, мертвий, і всі пов’язані з її одруженням плани зазнали невдачі. Сесилія, певно, знову стала дівчиною, або вдовою, або покинутою дружиною. Ніхто не знає.

      – Леді Марґарет візьме дітей Воріків під свою опіку. І вона має плани щодо тебе. Вона говорила дуже прихильно про тебе та твоїх сестер.

      – Чи леді Марґарет має намір правити двором? – спокійно поцікавилася я.

      – А щодо мене в неї які плани? – запитала Сесилія.

      – Я розповім тобі згодом, коли сама знатиму більше, – відповіла мати Сесилії, а звертаючись до мене, пояснила: – Її обслуговуватимуть, стоячи на одному коліні, до неї звертатимуться «ваша милість», їй віддаватимуть королівський уклін.

      Я зробила зневажливу гримасу.

      – Не схоже, щоб ми стали з нею найкращими друзями.

      – Коли ти одружишся і станеш королевою, вона робитиме тобі реверанс, незалежно від того, як її називатимуть, – просто відповіла моя мати. – Не має значення, подобаєшся ти їй чи ні, ти одружишся з її сином. – Вона обернулася до менших дітей. – А тепер я покажу вам ваші кімнати.

      – Хіба ми не житимемо у своїх звичних кімнатах? – бездумно запитала я.

      Усмішка моєї матері була трохи напруженою.

      – Звичайно, ми більше не житимемо в королівських кімнатах. Леді Марґарет Стенлі сама оселилася в королівських кімнатах. І родина її чоловіка, Стенлі, займає усі найкращі апартаменти. Ми оселимося в найкращих кімнатах другої категорії. Ти житимеш у колишній кімнаті леді Марґарет. Схоже, ми з нею обмінялися місцями.

      – Леді Марґарет Стенлі хоче оселитися в кімнатах королеви? – запитала я. – А їй не спало на думку, що там житиму я?

      – Поки що ні, – сказала моя мати. – Не раніше того дня, коли ти одружишся й будеш коронована. Доти вона буде першою леді двору Генриха, й вона зацікавлена, щоб усі це знали. Схоже, вона наказала всім, щоб її називали «ваша світлість мати короля».

      – Ваша світлість мати короля, – повторила я дивний титул.

      – Так, – підтвердила моя мати з кривою посмішкою. – Непогано для жінки, яка була моєю фрейліною і провела останній рік у розлуці з чоловіком і під домашнім арештом за зраду, тобі не здається?

      Ми пішли в кімнати другої категорії у Вестмінстерському палаці й чекали, коли король Генрих привітає нас із прибуттям. Він не з’явився. Він улаштував свій двір у палаці лондонського єпископа поблизу собору Святого Павла в Сіті, й кожен, хто претендував