Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

його пильний погляд і не могла відповісти на його запитання.

      – Усе це я вже пообіцяла, – сказала я без особливої певності в голосі. – Коли давала шлюбну обітницю.

      Він відчув відмову в моєму голосі. Лагідно нахилився й забрав у мене порожній кухоль.

      – Тоді я не допитуватимуся більше, – сказав він і вийшов із кімнати.

      Пріорат святого Свідзіна, Вінчестер

Вересень 1486 року

      Рожеве сонце у шафранових хмарах опустилося за моїм підвіконням, коли я прокинулася вересневого вечора з легкого полудневого сну й лежала, втішаючись теплом на обличчі, знаючи, що це мій останній день сонячного світла. Цього вечора я муситиму вдягтися, вислухати компліменти двору, одержати від них подарунки й усамітнитися, чекаючи народження дитини. У кімнаті для мого усамітнення будуть затулені віконниці, вікна будуть зачинені, навіть свічки горітимуть тьмяно, поки не народиться дитина. Якби її світлість мати короля була спроможна публічно оголосити, коли дитину було зачато – аж за місяць до нашого шлюбу, – вона замкнула б мене ще чотири тижні тому. Вона вже вичитала у своїй королівській книзі, що королева має бути замкнена на шість тижнів раніше від гаданої дати народження. Вона повинна дати прощальний обід, і двір має повести її до дверей кімнати її усамітнення. Вона муситиме увійти до тієї кімнати й не виходити звідти (так хоче Бог, написала богобоязка леді з цього приводу), поки не мине шість тижнів після народження здорової дитини, коли немовля винесуть, щоб його охрестити, а мати з’явиться, щоб дістати церковне благословення і знову зайняти своє місце при дворі. Отже, матері належить перебувати в тиші й темряві протягом трьох місяців. Я прочитала ці інструкції, зроблені чорним чорнилом елегантним письмом, дізналася її думки про якість гобеленів на стінах і штор біля ліжка й подумала, що тільки безплідна й пустоголова жінка могла вигадати такий режим.

      Її світлість мати короля народила лише одну дитину, свого дорогоцінного сина Генриха, й залишалася безплідною після його народження. Я подумала, що якби вона щороку втрачала зв’язок зі світом на три місяці, то її розпорядження щодо усамітнення породіллі були б зовсім іншими. Ці правила спрямовані не на те, щоб забезпечувати мою приватність і відпочинок, а для того, щоб відокремити мене від двору, а вона могла займати моє місце на три місяці щоразу, коли її син нагороджуватиме мене дитям. Ось так усе просто.

      Але цього разу, на моє щастя, вона пожартувала сама із себе, бо оскільки всі троє з нас голосно й публічно проголосили, що дитина буде дитиною медового місяця, благословенно швидким результатом січневого шлюбу, то вона має народитися в середині жовтня, а отже, за її власними правилами, я не муситиму усамітнюватися аж дотепер, тобто до першого тижня вересня. Якби вона посадила мене в пітьму через сім із половиною місяців від початку моєї вагітності, я втратила б весь серпень, але в серпні я була вільна – хоч і з великим животом, але чудесно вільна – і я сміялася собі в рукав протягом місяця, утішаючись тим, як цей обман псував настрій їй.

      Тепер я сподівалася