Одинадцять хвилин. Пауло Коельйо

додійної води з тамтешнього джерела. Коли я вже ступив на територію собору‚ до мене підійшов якийсь літній пан років сімдесятьох і сказав: «А ви знаєте‚ що дуже схожі на Пауло Коельйо?» Я відповів йому‚ що це я і є‚ власною персоною. Незнайомець обняв мене‚ познайомив зі своєю дружиною та дочкою‚ а потім заговорив про ту надзвичайно важливу роль‚ яку мої книжки відіграли в його житті. «Вони навчили мене мріяти»‚ – сказав він.

      Про це мені казали вже не раз‚ і мені завжди було приємно таке почути. Проте в ту мить мене опанував неабиякий страх‚ бо я знав‚ що в «Одинадцятьох хвилинах» ідеться про випадок надто делікатний‚ що там розглядається тема‚ яка може багатьох вразити і шокувати. Я пішов до джерела‚ набрав святої води‚ а коли повертався звідти‚ то запитав‚ як звуть літнього пана і де він мешкає (він жив на півночі Франції‚ неподалік від кордону з Бельгією).

      Я присвячую цю книжку вам‚ Морисе Ґравелін. Мій обов’язок перед вами‚ перед вашою онукою‚ перед вашою дружиною і перед самим собою: говорити про те‚ що мене непокоїть‚ а не про те‚ що всі хотіли б від мене почути. Одні книжки навчають нас мріяти‚ інші – дивитися у вічі реальності‚ але жодна з них не може ухилитися від того‚ що для автора є найважливішим: від чесного ставлення до всього‚ що він пише.

      Тому що я перша й остання‚ Мене шанують і зневажають‚ Я – повія‚ і я – свята‚ Я – дружина‚ і я – невинниця‚ Я – мати‚ і я – дочка‚ Я – обійми моєї матері‚ Я безплідна‚ і я маю багато дітей‚ Я щаслива в шлюбі‚ і я незаміжня‚ Я та‚ хто народжує‚ і та‚ що ніколи не мала дітей‚ Я – полегкість від болючих пологів‚ Я – дружина‚ і я – чоловік‚ І це мій чоловік мене сотворив‚ Я – мати власного батька‚ Я – сестра свого чоловіка‚ А він – мій покинутий син‚ Мене шанують завжди‚ Бо я скандально ница й прекрасна.

Гімн Ізиді‚ ІІІ або ІV ст. (?)‚ знайдений у Наґ-Гамаді

      І ось жінка одна‚ що була в місті‚ грішниця‚ як дізналась‚ що Він у фарисеєвім домі засів при столі‚ алябастрову пляшечку мира принесла і‚ припавши до ніг його ззаду‚ плачучи‚ почала обливати слізьми Йому ноги і волоссям своїм витирала‚ ноги Йому цілувала та миром мастила.

      Побачивши це‚ фарисей‚ що покликав Його‚ міркував собі‚ кажучи:

      «Коли б був він пророк‚ Він би знав‚ хто ото й яка жінка до нього торкається‚ – бо ж то грішниця!»

      І озвався Ісус та й говорить до нього:

      – Маю‚ Симоне‚ дещо сказати тобі.

      А той відказав:

      – Кажи‚ Учителю.

      І промовив Ісус:

      – Були два боржники в одного вірителя; один був винен п’ятсот динаріїв‚ а другий – п’ятдесят. Як вони ж не могли заплатити‚ простив Він обом. Скажи ж‚ котрий із них більше полюбить його?

      Відповів Симон‚ говорячи:

      – Думаю‚ той‚ кому більше простив.

      І сказав Він йому:

      – Розсудив ти правдиво.

      І обернувшись до жінки‚ Він промовив до Симона:

      – Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім – ти на ноги Мої не подав і води‚ а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм. Поцілунку не дав ти мені – а вона‚ відколи ввійшов Я‚ Мої ноги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив – а вона миром ноги Мої намастила. Ось тому говорю я тобі: «Численні гріхи її прощені‚ бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається‚ такий мало любить».

Лука 7‚ 37–47.

      Перед тим як почати

      Багато письменників світу від самого початку літератури писали про секс: від Єгипту до Греції і до Японії. Ця тема була однією з найголовніших. Але попри мільйони книжок, написаних про секс, ми досі нічого в ньому не тямимо, і я не сподіваюся, що «Одинадцять хвилин» відкриють щось нове в цьому потоці літератури; бо якщо ми хочемо досягти успіху в сексуальності, то він полягає лише в тому, щоб покласти край брехні, яка тримає в полоні нашу уяву. А це можливо тільки тоді, коли ми наважимося перейти до практики, наробити помилок, але сказати правду про те, що ми почували. Ми, чоловіки, не маємо мужності сказати жінці: покажи мені своє тіло. А жінка також нам не каже: вивчи, яка я є. Ми перебуваємо в полоні примітивного інстинкту виживання роду, ми відчуваємо псевдосвободу відверто говорити на цю тему за столом у ресторані, та, опинившись між чотирма стінами, перетворюємося на переляканих тварин, слабких, невпевнених у собі. Те, що мало би бути магічною хвилиною, перетворюється на акт провини, і ти завжди почуваєшся неспроможним виправдати сподівання інших. Ми забуваємо, що це одна з небагатьох ситуацій у житті, у якій слово «сподівання» має бути цілком усунуте. Протягом свого життя я переживав секс багатьма способами, різними й суперечливими; я народився в консервативну добу, коли цнота вважалась чи не найголовнішою чеснотою жінки. Я спостерігав за виникненням протизаплідної пігулки й антибіотиків, без яких була б неможлива сексуальна революція. Я бурхливо пережив добу хіпі, коли ми вдарилися в цілковиту протилежність і вільне кохання практикувалося на концертах рок-н-ролу. Зрештою я дожив до епохи напівконсервативної, напівліберальної, коли виникла нова хвороба, проти якої антибіотик не допомагає і коли