Зодчий із пекла. Наталя Лапіна

вікном голосно й зловісно каркнула ворона. Упав з гілки великий кавалок важкого мокрого снігу. Але помітила це тільки Надя Щукіна, що якраз визирнула з вікна величезної кухні, напханої найновітнішою побутовою технікою. Вона неуважливо сказала Тимофіївні, яка відпочивала за чаєм після праведних прибиральницьких трудів:

      – Сьогодні вдень… Уперше…

      – Га?

      – Сьогодні це сталося вдень. З унітазом.

      – Казала я: тікати звідси треба. Не озираючись!

      – Куди? – Щукіна відійшла од вікна й почала мити келишок, тарілочки та чашечку.

      – А де платять хоч і менше, зате життя спокійніше, – стара Тимофіївна широко розставила ноги, що аж гули від утоми, й не поспішала йти додому.

      – Карр! – голосно погодилась з нею ворона за вікном.

      – Карр! Карр! – відгукнулися з усіх боків її сородичі.

      Надя зітхнула:

      – Мені дочку вчити треба… Сама знаєш, за кожну копійчину воювати доводиться.

      Ворони злетіли дружною зграєю й закружляли над парком, зловісне каркання сповнило тремтінням холодне зимове повітря.

      Дуже дивний будинок

      Ольга Володимирівна Ярижська, жінка розумна, освічена й бувала в бувальцях, в минулому – екскурсовод, потім директор музею, не помилялась. Старий будинок, який вони з чоловіком придбали зовсім недавно й вже закінчували ремонтувати, ніс на собі тавро таємничості від самого початку свого існування.

      Через те, що цей дім, а точніше, особняк, – стане одним з головних героїв нашої оповіді про страшні й трагічні події, дозвольте спочатку відрекомендувати його у межах основних анкетних даних.

      Видова назва – невизначена. За документами – особняк, проте називають його по-різному. Найчастіше – просто дім, іноді – вілла, а подекуди й – палац. І всі ці назви до цієї будівлі пасують. Наче на неї пошиті.

      Рік народження – ще одна загадка. Фундамент закладено чи в ХVІІ, чи в ХVІІІ столітті. Дім на ньому простояв до початку ХХ віку. Повністю перебудований на тому ж місці та знову почав функціонувати в 1914 році.

      Походження – нез'ясоване. Останні дореволюційні власники – поміщики Барвиненки – відомі цукрозаводчики, колекціонери та меценати. Люди неординарні, енергійні й навіть дещо загадкові. Пишалися козацьким походженням, а дружин брали виключно з родовитих росіянок. Хизувалися науковим світоглядом, а грошей на храми не шкодували. Обожнювали мистецтво, полюбляли запрошувати до себе акторів та художників, але майже всю свою енергію спрямовували на збільшення й без того величезних статків.

      Призначення особняка – весільний подарунок молодшій дочці, якій так і не судилося побути його хазяйкою.

      Оточення – старий листяний парк, з невідомих причин у перші роки ХХ століття його вирубали й засадили хвойними деревами рідкісних, екзотичних порід.

      Автор проекту – уславлений архітектор Владислав Городецький, безпосередній виконавець – його учень і, за збігом обставин, – наречений хазяйської дочки Григорій Василай, людина походження темного й незнатного. Креслення, документи