Привіт із обітованої. Ге Орій

усмішку.

      – Еге ж, ледь жива. За двадцять років я добре її вивчив.

      «От зараза! І чого вона оті одкровення повина вислуховувати? Неначе у неї своїх проблем не вистачає»…

      – Васю, ви сюди – на екскурсію, чи працювати?

      – На біса мені та екскурсія! Дома ні копійки немає.

      – От і добре. Влаштуємо вас на роботу. Тут є одне непогане місце. І недалеко їхати. Прибирання офісу в одній фірмі.

      Чоловік звів брови.

      – Як це – прибирання!? Я, до речі, – інженер.

      Наталка зреагувала миттєво.

      – Івритом, ясна річ ви володієте? І маєте право працювати за фахом у цій країні?

      Василь, зібравши губи в нитку, мовчав.

      – Саме тому, «туристам», залишається лише мітла і тряпка. Але, якщо ви класний будівельник, чи зварювальник – можу влаштувати за фахом. Якщо ж ні… – Наталка посерйознішала. – Он зі мною на пару тротуари підмітав викладач консерваторії. І нічого, підмітав і не ремствував, бо отримував у двадцять разів більше, ніж на батьківщині… Ну, добре…