Привіт із обітованої. Ге Орій

бюро черга.

      – Що кумонько, не всіх клієнтів від мене зманила?

      – Кумасю, ти майже вгадала. Маріїн чоловік на днях приїздить.

      Потрібне місце – хоча б на прибиранні.

      – Наталю, Йося скоро вижене мене з роботи. Заради кого я жертвую! Заради отієї Машки… Стримує лише моє інтелігентне виховання назвати її так, як вона того зслуговує.

      Наталка добре розуміла цю жінку, в недалекому минулому – викладача університету в Україні, котра до серйозних літ зберегла неабияку красу, до неї ще й амбіції, через які, очевидно, засиділася в дівках. Звідсіля й погляди на життя. Але…

      – Кумасю, не для неї, це для мене і… твоєї похресниці. Ти ж знаєш, що кожна додаткова людина у моїй квартирі – це ще трохи шекелів. А памперси знову подорожчали…

      – Ох, не смикай за тонкі струни – вимогателька. Записуй.

      – От спасибі, кумцю! Ми тобі цього не забудемо. На шабат чекай нас із тортиком та твоїм улюбленим «Вермутом».

      З відчуттям виконаної справи опустила телефон у сумку. «Ху-у, одні проблеми. Коли б не малеча, можна було б влаштуватися на нормальну роботу… Але ж Сашуня так хотів дитину… Хотів, то тепер має аж двійко. А з іншого боку, як же інакше вона могла втримати біля себе жеребчика, молодшого аж на дев’ять років?»

      Тільки-но підійшла до під’їзду будинку, як із другого поверху, де квартирувала, почула знайомий голосок. Мало не перечіплюючись за непомірно високі сходинки, помчала догори.

      – Ой, горенько моє! Лінко!! Ну, товстуня безалаберна! – Аж руками сплеснула.

      Її старшенька – півторарічна Настуся, сповзала по сходах, подужавши вже три східці.

      – Куди ж це ти, бешкетнице, чимчикуєш? І де та закохана клімактерична дама? – Наталка підхопила малу – щасливо усміхнену, що побачила маму. – Ось я їй зараз задам! Як же вона буде нормально працювати, якщо навіть за дитиною не може вгледіти!?

      У дверях зіткнулася з Ліною, завжди рожеве обличчя якої палахкотіло.

      – Ой, Наточко! Я вже й на балкон, я вже й під ліжками: усі закапелки облазила… Де ж ти цю непосиду знайшла?

      – Де, де! На вулиці спіймала! – сердито відказала Наталя, передаючи їй усміхнену Настю.

      – Та, що ти таке кажеш? Ой, горенько! – здавалося стокілограмова здоровуля зараз гепнеться додолу.

      – З такою нянькою, що хоч може статися. Юля там, у ліжку? Може, й вона вже десь чкурнула?

      – Скажеш таке, півроку дитині… – ні трохи не ображаючись, відповіла Ліна. І, наблизившись майже в притул до Наталки, гаряче дихаючи, прошепотіла: – Там Машчин Василь приїхав. Сидить злий, надутий, мов той сич… Хоч би вона не разом із Льонькою прийшла, бо скандалу не обберешся. Ще ж і речі його не забрали з кімнати. Ой, що буде, якщо Василь помітить!?.

      – Добре, розберемося. Занеси Настю і приготуй для дітей їжу, а я піду до Василя.

* * *

      У кімнатці, яку займала Марія, крім великого ліжка, все було малогабаритне: починаючи з шафи, стола, тумбочки й закінчуючи телевізором.

      Чоловік, що швидко підвівся