Край неляканих птахів. Микола Гончарук

нині, у час хваленої демократії, це не робиться. Нова влада діє інакше. Підліше. Вона просто залишає колишнього керівника напризволяще. І це, треба сказати, дуже страшна кара. Адже колишній керівник, якому ще вчора з усіх усюд везли свинячі та курячі тушки, давали хабарі, в один нічим особливо непримітний день перетворюється у звичайного громадянина й повинен, як й переважна більшість мешканців райцентру, все купувати за власні гроші.

      А за які? За мізерну заробітну плату дружини? Так тих грошей не вистачить навіть на те, щоб прогодувати добермана. Що вже казати про себе та дружину?

      Словом, хвалених принад демократії, про які Кендюх заповзято терендів на всіляких апаратних народах та зустрічах з трудовими колективами, сам він боявся як чорт ладану. Голова райдержадміністрації не хотів перетворюватись у звичайного громадянина й стикатись з безліччю малих та великих проблем. Це для нього було подібно смерті.

      Завчасно ж лягати у труну, навіть дуже дорогу, йому не хотілось. Олекса Дмитрович Кендюх був страшенним життєлюбом. Він не хотів відмовлятись від усього, що мав зараз, – влади, підлабузництва підлеглих, гарного та ситного життя.

      Але що ж робити? Як залишитись при владі?

      Треба діяти! Перш за все слід звернутись по допомогу до впливових друзяк. Кендюх вже попросив замовити про нього добре словечко керуючого справами облдержадміністрації. Але що важить слово людини, в обов’язки якої входить звичайне піднесення паперів на підпис та перекладання їх з однієї папки в іншу? Нічого. Треба обов’язково заручитись підтримкою більш впливової фігури.

      Такою людиною був перший заступник голови облдержадміністрації Віктор Степанович Чорний та ще кілька заступників голови облдержадміністрації. Всі вони добре знали його, бо Кендюх, на відміну від молодих колег з сусідніх районів, відзначався неабиякою гостинністю. Він не тільки щедро пригощав їх у районі, а ще й возив їм щедрі продуктові дарунки в область.