Край неляканих птахів. Микола Гончарук

прізвищем? Звичайно, Іванами.

      – Легко запам’ятовується.

      – Яке прізвище у людини, така у нього й доля.

      – З цим відвідувачем все точно. Нещасний є нещасним.

      – Значить, Оленько, я йду на обід, – сказав Кендюх. – Повернусь сюди о п’ятнадцятій.

      – Добре, Олексо Дмитровичу.

      Голова райдержадміністрації попрямував у двір, де на нього вже явно зачекалась службова «Волга». Оскільки сьогодні ніяких районних нарад не передбачалось, гроші у район не надходили й Кендюху не довелось ламати голову над тим, кому виділити кілька тисяч гривень, а кому – ні, обідню перерву він вирішив затягнути не на годину чи півтори, як зазвичай, а навіть на цілих три.

      2

      О п’ятнадцятій годині Олекса Дмитрович Кендюх після гарного обіду у колі власної жінки повернувся до свого робочого кабінету. Тільки-но він всівся у крісло, як настирливо задзеленчав телефон.

      – Алло, – приклавши слухавку до вуха, відгукнувся він.

      – Олексо Дмитровичу? – перепитав знайомий голос.

      – Так, Іване Петровичу, – відразу впізнавши голос керуючого справами облдержадміністрації, відповів Кендюх і, мов по команді, піднявся з крісла й виструнчився, мов новоспечений лейтенант перед генералом.

      – Доброго дня, Олексо Дмитровичу!

      – Доброго дня, Іване Петровичу!

      – Олексо Дмитровичу, ви самі в кабінеті?

      – Сам, – глипнувши для надійності на щільно зачинені вхідні двері свого службового кабінету, підтвердив він.

      – Неприємна новина, Олексо Дмитровичу. Не знаю, як і сказати вам…

      – Та кажіть вже, Іване Петровичу, як є.

      – Розумієте, Олексо Дмитровичу, губернатор думає провести у вашому районі виїзне засідання облдержадміністрації. Ви ж розумієте, що це означає?

      Кендюх аж сполотнів від почутої новини. Як правило, такі заходи проводять у кращих районах, щоб показати відстаючим сусіднім, як треба господарювати. Коли ж для проведення виїзного засідання обласної державної адміністрації вибирається найслабший з чотирьох чи шістьох сусідніх районів, то нічого доброго це не віщує.

      – Мене зніматимуть з посади?

      – Скоріше за все. В усякому разі губернатор налаштований щодо вас, Олексо Дмитровичу, дуже й дуже серйозно.

      – Зрозуміло, – важко зітхнув Кендюх. – Щось змінити можна?

      – Як сказати, – відповів Іван Петрович й засопів. Очевидно, міркував, як не образити співбесідника, який не розуміє, що кадрове питання вже майже вирішене. Губернатор навіть цікавився перспективними кадрами з району.

      – А все ж, може якось можна вплинути на рішення губернатора.

      – Важко, але спробувати можна. Керуючий справами облдержадміністрації пам’ятав хлібосольність Кендюха й не хотів його образити.

      – Іване Петровичу, то замовте за мене добре слівце. Ви ж маєте великий вплив в облдержадміністрації.

      – Слівце я неодмінно замовлю, але чи допоможе це?

      – Іване Петровичу, дорогесенький! Ви ж маєте вплив на самого. Постарайтесь вже, будь ласка, а я вам обов’язково віддячу добром. Ви ж мене знаєте!

      – Звичайно,