Рейд у безвість. Василь Мороз

нерозуміюче озирнувся на своїх співплемінників. А я, теж глянувши туди, здивовано бачу, як передні з того натовпу з криком задкують, налякано витріщаючись і розпачливо показуючи руками кудись поза мою спину. А задні, теж несамовито горлаючи, розсипаються навсібіч.

      Рвучко обертаюсь і вже вкотре торопію.

      4

      Просто на мене мчить гігантська брила, точніше, велетенська тварюка огидно брунатного кольору, схожа на уламок скелі, вкритий потемнілим од часу й пилюки мохом.

      Це схожий на кенгуру, але значно вищий та ширший звір, який до того ж не стрибає, а швидко біжить, перебираючи двома задніми ногами, що нагадують стовбури дерев.

      Його неймовірно дрібні передні кінцівки, які він тримає напівзігнутими донизу перед собою на рівні грудей, дивовижно контрастують з великою зміїною головою на короткій товстій шиї. А тулуб потвори закінчується масивним хвостищем, який на ходу хилитається з боку на бік, тож скидається на те, ніби вона відразу й замітає за собою сліди.

      З кожним кроком товстіших од слонячих ніг жива глиба, й так заввишки з п’ятиповерхівку, ще більше виростає. І вже чути, як від її багатотонного тупоту стугонить земля…

      Фейерверк взаємосуперечливих вражень враз вибухає у свідомості й мовби аж підкидає мною. Та це ж тиранозавр! – впізнаю раптом у монстрі одного з м’ясоїдних ящерів, які появилися на Землі у крейдовому періоді її мезозойської ери, тобто мінімум 68 млн. років тому.

      Проте й далі стою непорушно, приголомшений цим відкриттям. І отямлююся лише тоді, коли хижак уже за якихось кільканадцять метрів і з войовничим ричанням вищирює спрямовану на мене страхітливу пащу з рядами зубів, що виглядають, наче частоколи зі свіжообструганих загострених колод.

      Притьмом зриваю з плеча гранатомет і, майже не цілячись, випускаю заряд у клекітливу й кликасту безодню.

      Вибух розшматовує голову чудовиська, розкидаючи навсібіч закривавлені шматки плоті й костей. Вони дощем накривають півселища. Кістяні осколки, судячи з зойків, навіть ранять когось із його жителів. Мене ж ця злива оминає, бо перебуваю в мертвому просторі щодо епіцентру вибуху.

      Однак схожа на астероїд істота, хоча й починає завалюватися набік, усе ще швидко суне на мене. Тож хапаю за плечі отетерілого вождя, котрий застиг поряд, і ми й собі вслід за аборигенами даємо ногам знати. Аби велетенський бездиханний валун, на який перетворився після мого пострілу динозавр, гепнувшись, не поховав і нас під собою.