Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

сну йдуть безглузді та невиразні, а далі знову постає фрагмент складної роботи. Адже ясно, що психіка не може так швидко змінювати глибину свого сну. Отже, таке пояснення не годиться; нашвидку тут узагалі нічого не вдієш.

      Поки що полишімо питання про «сенс» сновидь і натомість спробуймо, спираючись на спільні риси сновидь, прокласти шлях до кращого розуміння їхньої природи. Із зв’язку сновиддя зі сном ми виснували, що сновиддя – реакція на подразник, який перешкоджає сну. Як ви вже чули, це єдине місце, де нам на допомогу може прийти точна експериментальна психологія: вона постачає докази, що подразники, які діють на людину під час сну, з’являються в сновиддях. Таких досліджень проведено чимало – аж до останніх, що їх виконав уже згаданий Моурлі Волд; кожен із нас теж спроможний підтвердити ці результати принагідними спостереженнями на самому собі. Для розповіді я вибрав кілька давніх досліджень. Морі провадив такі дослідження на власній особі. Під час сну вченому дали понюхати одеколон, і йому приснилося, ніби він у Каїрі в крамниці Йоганна Марії Фаріни, й до цього долучились інші карколомні пригоди. Або: хтось легенько вщипнув дослідника за шию, і тому приснилось, як йому на чиряк накладають пластир, а також лікар, що лікував його в дитячі літа. Або: Морі вилили на чоло кілька крапель води, і йому зразу приснилося, ніби він в Італії, дуже пріє і п’є біле вино з Орвієто.

      Те, що впадає у вічі в цих експериментально спричинених сновиддях, постане перед нами, мабуть, іще виразніше в іншій низці сновидь, викликаних подразниками. Це три сновиддя, які описав тямущий дослідник Гільдебрандт; усі три – реакції на звук будила.

      «Весняного ранку я вибрався на прогулянку і побрів щойно зазеленілими ланами до сусіднього села; там я побачив селян у святешному вбранні, що з псалтирями під пахвою тлумом ішли до церкви. Звичайно, це ж неділя, і невдовзі почнеться утреня. Я надумав послухати відправу, але спершу вирішив зайти на цвинтар коло церкви й охолонути, бо, йдучи, трохи розпарився. Читаючи там епітафії, я почув, як дзвонар піднявся на дзвіницю, і тільки тепер побачив, що на ній угорі висить невеликий сільський дзвін, щоб скликати бамканням на відправу. З хвилину дзвін повисів без руху, а потім став коливатись і раптом чисто й пронизливо забамкав, – так чисто й пронизливо, що урвав мій сон. Але то був не дзвін, а будило».

      «Другий випадок. Ясний зимовий день, вулиці вкриває глибокий сніг. Я пообіцяв узяти участь у прогулянці на санях і мусив довго чекати, аж поки мені повідомили, що сани вже стоять під дверима. Тепер я став готуватися до поїздки – накинув на себе хутряне манто, вдягнув муфту для ніг – і нарешті сів на своє місце. Але з від’їздом і далі зволікають, коні нетерпеливляться, а знаку вирушати ніхто не подає. Аж ось попустили віжки, і бубонці задзвонили свою відому яничарську мелодію з такою силою, що миттю розірвали запинало сну. І знову це було не що інше, як пронизливе деренчання будила».

      «Іще й третій приклад! Я бачу, як коридором