Жерміналь. Еміль Золя

ці слова нікого не заспокоїли, всі були сердиті й шукали тільки приводу, щоб зчинити бучу. Віддаючи свою лампочку, Левак присікався до лампівника, докоряючи йому, що той погано почистив її напередодні. Шахтарі втихомирилися трохи тоді лише, як прийшли до барака, де завжди палав вогонь. Груба пашіла, як жар, в неї наклали надто вже багато вугілля; від кривавих відблисків на голих, без вікон, стінах, здавалося, вся величезна кімната горить полум’ям. Піднявся радісний гамір; шахтарі кинулися гріти задубілі спини, а з них стовпом бухала пара, мов від казанів з юшкою. Коли спини нагрівалися, шахтарі починали підпікати собі животи. Мукетта спокійнісінько розстебнула штани, щоб висушити сорочку. Хлопці почали глузувати з неї і аж зайшлися реготом, коли вона раптом показала їм зад, – у неї це була ознака найглибшого презирства.

      – Я йду, – сказав Шаваль, замкнувши інструменти в своїй шафці. Ніхто не ворухнувся. Тільки Мукетта похапцем проскочила за ним, – мовляв, їм обом до Монсу по дорозі. Але регіт не припинявся, бо всі знали, що вона вже йому надокучила.

      Катріна тим часом щось прошепотіла батькові на вухо. Той спершу здивувався, а потім схвально хитнув головою й покликав Етьєна, щоб віддати йому його клунок.

      – Слухайте-но, – озвався він стиха, – коли ви не маєте грошей, то пропадете з голоду, не дочекавшись платні, бо платять що два тижні. Хочете, я попитаю – може, хто згодиться вам позичити?

      Етьєн не знав, що відповісти. Він саме лагодився забрати свої тридцять су й податися геть. Але відразу засоромився: Катріна дивилася на нього якось пильно-проникливо, – може, вона подумає, що він боїться тяжкої роботи?

      – Обіцяти наперед я вам нічого не можу, – казав далі Мае. – Хто його зна, може, й не поталанить.

      Етьєн не заперечував, йому напевно відмовлять. А кінець кінцем це йому однаково: адже ж він зможе завжди піти. Але через хвилинку він уже пожалкував, що згодився. Катріна відразу повеселішала, засміялася своїм милим сміхом і ласкаво глянула на нього, тішачися з того, що стала йому в пригоді. Нащо це все? Навіщо ці дурниці?

      Всі Мае повзувалися, замкнули свої шафки і подалися додому слідом за товаришами, що почали тим часом розходитись, нагрівшися трохи біля вогню. Етьєн пішов за ними. Левак із своїм хлопцем приєдналися до гурту; але біля сортувальної, де пересівали вугілля, Мае зупинилися, почувши страшенну лайку.

      Це був великий сарай з почорнілими від вугляного пороху кроквами, з високими заґратованими вікнами, крізь які дув немилосердний протяг. Сюди привозили просто з приймальної навантажені вагонетки і вивалювали вугілля в довгі похилі жолоби, оббиті листовим залізом. З обох боків уздовж жолобів стояли на східцях сортувальниці й відкидали лопатками та граблями камінці, а добірне вугілля котилося по жолобах і падало зрештою крізь воронки в залізничні вагони, що їх було підведено по рейках просто під сарай.

      У сортувальні саме працювала Філомена Левак – худа й бліда дівчина з покірними очима; вона харкала кров’ю. Голова їй була зав’язана якоюсь синьою