Ефіопія. Сергій Жадан

продати комусь тепер

      свій монопольний спирт.

      Спробуй докупи тепер збери

      наші веселі війська,

      хай знову засвічується згори

      неба оздоба близька.

      Бий у свій полковий барабан,

      розлякуй важких ворон,

      нехай залітають в густий туман,

      не маючи перепон.

      Хай сонце обірветься, радість моя,

      і упаде з висоти.

      Спершу його триматиму я,

      а потім триматимеш ти.

* * *

      І найменша дівчинка в чайна-тауні,

      і старі баптисти в холодних церквах Мангетена

      навіть не уявляють, які зірки падають в наші комини

      і яке смарагдове часникове листя

      росте на наших футбольних полях.

      Це ось океан, без початку і кінця,

      заливає берег, на якому стоять китайські їдальні,

      і тисяча кашалотів ховається в ньому за піском і мулом,

      навіки відділяючи мене від країни,

      яку я любив.

      Це ось чорні дерева в холодних снігах,

      ніби африканки на білих простирадлах,

      і на кожному дереві сидять птахи,

      крикливі птахи еміграції,

      співучі птахи вигнання.

      А це ось я

      кожної ночі

      вві сні

      вантажу свій пароплав зорями і пшеницею,

      заповнюю трюми ромом і цикутою,

      прогріваю старі машини,

      так як топлять кахляні печі.

      Вже зовсім скоро Господь покличе нас усіх,

      поверне океанські потоки, пожене нас у темряву.

      Ридай тоді за мною,

      морська незрима капусто Америки,

      так як умієш лише ти одна,

      так як умієш лише ти одна.

* * *

      Фабрики в дощі, ніби в жалобі.

      Дощ над мостами летить, минаючи.

      Сама потім вирішиш – зізнатись у хворобі,

      чи хай собі живуть, нічого не знаючи.

      Сама потім повернешся, якщо захочеш,

      якщо забудеш про заборони.

      Сидиш і спомини перекочуєш,

      як перекочують порожні вагони.

      І кожна розмокла рама віконна,

      наче схованка спорожніла,

      і дим виходить із високого комина,

      мов душа із померлого тіла.

      І дивишся довго, мовби востаннє,

      на чорні коридори й верстати,

      маючи відповіді на всі питання,

      які ніхто не захотів поставити.

* * *

      Час працює на мене – він мене убиває.

      Все, що у мене є, і все, чого не буває,

      я встиг сховати собі до кишень.

      Я зараз найкраща мішень.

      І навколо ніч вогняною лавою,

      і київська траса десь під Полтавою,

      і в кожній фурі тінями темними

      ховаються перелякані демони.

      І зорі зависають в напрузі,

      і морок ховається в кукурудзі,

      і душі померлих смертю страшною

      тяжко літають над окружною.

      І темно в їхніх очницях порожніх,

      і гріються в кабаках придорожніх

      нічної тиші дзвінкі оркестри,

      і проститутки – добрі, як сестри,

      і