Історія України. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

граді-місті Києві (в землі полян) на високому пагорбі знаходилося головне святилище найстарішого бога-творця – Даждьбога Сварожича. Найбільше святилище Сварога було в польському містечку Радгост.

      Головне святилище Яруна-Перуна було розташоване в містечку Перинь під Новгородом Великим (в землі словен).

      Історія назв «Русь», «Україна»

      У VII ст. виникли найдавніші слов’янські держави. У 680–681 рр. утворилася тюрко-південнослов’янська держава – Дунайська Болгарія. Князь Само (623–658 рр.) об’єднав західних слов’ян (чехів, моравів, словаків, лужицьких сербів, словенців та частину хорватів) під своєю владою та успішно воював з аварами. Після смерті Само його держава розпалася. Потім моравський князь Мойомир (818–846 рр.) об’єднав західних слов’ян. З’явилася Великоморавська держава. У 906 р. мадяри-угорці розгромили цю державу та захопили землі словаків. На початку ХІІ ст. до Угорщини було приєднано Хорватське королівство. Після загибелі Великої Моравії удалося вижити чеським князівствам. На початку Х ст. вони об’єдналися в єдине королівство, яке стало васалом Східнофранкського (Німецького) королівства. Наприкінці Х ст. великопольський князь з роду Пястів Мешко І (960–992 рр.) об’єднав польські землі та у 966 р. прийняв західний варіант християнства. Син Мешко І Болеслав І Хоробрий (992-1025 рр.) приєднав до Польської держави Краківську землю та прийняв титул короля. Він успішно воював з Німеччиною, яка стала головною частиною Священної Римської імперії, утвореної у 962 р. Польща відстояла незалежність, але німецькі лицарі у Х-ХІІ ст. завоювали землі полабських та поморських слов’ян, а також землі балтського народу прусів. Місцеве населення було майже все знищене.

      Наприкінці ІХ ст. з’явилася держава східних слов’ян – Русь (або Київська Русь). Питання про походження назви Русь досі залишається невирішеним. Арабо-мусульманські історики та географи наприкінці VIII – на початку ІХ ст. писали про існування на території майбутньої Київської Русі трьох держав – Куявії (Київської землі), Славії (Новгородської землі) та Арсанії (Артанії в Приазов’ї та Причорномор’ї). Араби чітко відрізняли слов’ян та русів, які жили в цих державах. Візантійці ж традиційно іменували слов’ян скіфами або тавроскіфами.

      Можливо, походження назв «Русь», «руси», «роси» пов’язано з назвами річок Рось, Руса, Роставиця в Центральній Україні. В давньоруських літописах Русь у вузькому значенні – це Київська (Полянська) земля.

      Можливо, ці назви пов’язані з назвами племен нащадків стародавнього індоіранського населення Причорномор’я та Приазов’я (росомонів та ін.). Наприклад, арабські автори початку Х ст. повідомили про існування міста Русія в Криму. У 861 р. святі просвітителі слов’янські Костянтин-Кирило та Мефодій в Херсоні (Херсонесі Таврійському) вивчали «руські» мову та письмо.

      Можливо, назви «Русь», «руси», «роси» походять від назви германського племені ругів (ругіїв, рогів, рутенів), які були супутниками та союзниками готів під час Великого переселення