Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

бойовищі. Я собі міркую так: коржі і грошики ми у них візьмемо, а самі мерщій утаборимося, ошанцюємося і знову візьмемося за своє. Не на дурних напали! Хочуть нас перепічками улещати? Бачте, ви милосердували супроти них і трималися запанібрата, отепер у них роги й виросли: не буде пана з хама.

      – Правда! правда! – сказав Пикрохол. – Я їм ось дам перегону, святим Яковом свідчуся, дам! Як ти сказав, так і чини.

      – Тут є притичина одна, – озвався Боюн. – Харчу в нас обмалкувато буде, із припасом не розженешся. Як Ґранґузьє фортецю обложить, я собі всі зуби повидираю, зоставлю щонайбільше три, та й інші хай повиривають, а то ми струбимо все дочиста.

      – Ба ні, – заперечив Пикрохол, – живности у нас подостатком. Та й якого ката сюди ми прийшли: напихатися чи воюватися?

      – Таж воюватися, – відповідав Боюн, – але животина – ненаситна дитина, і де царем голод, там сила в неласці.

      – Та годі, вже годі! – промовив Пикрохол. – Цупте усе, що вони попривозили.

      У млі ока посольство позбулося грошей, коржів, волів та возів, і панам послам без жодної відповіді показано на виступці, попереджено лише, щоб вони під мури не потикалися, а чому – дізнаються взавтра. Так вернулося посольство як непишне, доповіло про все Ґранґузьє і додало від себе, що замиритися з воріженьками годі, тільки й зостається, що воювати до загину.

      Розділ XXXIII

      Як Пикрохолові напутники необачними порадами наразили царя на велику небезпеку

      Щойно коржі було одібрано, перед Пикрохолем постали дук де Шуя, граф Галабурда і капітан Гівняй.

      – Сір! – заявили вони. – Сьогодні після Олександра Македонського найщасливішим, найзвитяжнішим цісарем бути вам.

      – Капелюхи, капелюхи надіньте! – сказав Пикрохол.

      – Красно дякуємо (одказали вони), Сір. Ми своє місце знаємо. Ось наша диспозиція. Залиште тут якогось отамана з невеличким загоном, залога оборонятиме твердиню, нездобутну й так через рельєф та вали, за вашим розказом укріплені. Військо своє розбийте навпіл, як вам заманеться. Одна часть на цього Ґранґузьє з його раттю насяде. Перша ж сутичка завершиться цілковитим його погромом. Там золота ви зможете гребти лопатою, – цей мужлай тяжко багатий. Він таки мужлай, бо шляхетний цісар завсігди бідний, як церковна миша. Збивати гріш – це ремесло мужлайське. А друга часть рушить на Оні, Сентонж, Анґумуа та Гасконь, а також на Періґор, Медок і Ланди. Міста, замки і фортеці вона візьме без усякого опору. В Байоні, в Сен-Жан-де-Люсі та в Фуентеррабії ви всі кораблі захопите і, тримаючись галісійського і португальського берега, зрабуєте все узмор'я аж до Лісабони, а там ви обмислитесь усім, що завойовникові треба. Гишпанці, кістка їм у горло, здадуться – ці солопії завжди витрішки купують! Перевезетесь через Сивіллину протоку, поставите там два стовпи, ще пишніші за Геркулесові, на вічну пам'ять про себе, і надалі ця протока іменуватиметься Пикрохоловим морем. А пропливете море Пикрохолове, тут вам і Барбаросса скапітулює…

      – Я (сказав Пикрохол)