Астрономія. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

точністю. Останні знімки, на яких можна розібрати зображення, були зроблені з висоти менше 120 метрів над поверхнею! І вже після посадки апарат ще кілька днів продовжував подавати сигнали земним керівникам.

      Отже, всебічні дослідження астероїдів тривають, і це – одна з тих областей астрономічної науки, де аматори відіграють дуже важливу роль. Бо вивчення космічних скель, цих уламків від утворення нашої планетної системи, становить не тільки теоретичний інтерес, але й несе суто практичну користь з точки зору міжпланетної навігації, проблеми астероїдно-кометної небезпеки тощо.

      Останнє зображення поверхні астероїда (433) Ерос, передане космічним апаратом Shoemaker-NEAR з висоти близько 120 метрів

      Комети

      Серед різноманітних об’єктів, які ми спостерігаємо у Всесвіті, комети, без усякого сумніву, є одними з найвеличніших та найкрасивіших. З прадавніх часів хвостаті мандрівниці вважалися передвісницями негод, катастроф та катаклізмів. Проте тепер ми вже напевне знаємо, що самі по собі комети майже ніякої небезпеки завдати не можуть.

      Як і астероїди, з якими ми познайомились у попередньому сюжеті, комети відносять до малих тіл Сонячної системи. Але якщо астероїд складається з каменю та металів, то комету можна скоріше назвати брудним сніжком. Саме так, бо ядра комет здебільшого складаються з льоду – твердих часток води, вуглекислоти та інших газів і пилу. Коли комета наближається до Сонця, її поверхня розігрівається, і леткі речовини, що складають її ядро, починають випаровуватись. Так у комети народжується кома – газова оболонка, що оточує тверде ядро, і хвіст. Завдяки цьому комети й уявляються такими величними: кілометрове ядро може породити газопиловий хвіст, що простягнеться на багато тисяч та навіть мільйонів кілометрів!

      Вважається, що десь на окраїнах нашої Сонячної системи, далеко від планетної системи, на відстані близько одного світлового року від Сонця, розташована так звана хмара Оорта. Це – колосальний резервуар комет, де вони обертаються навколо Сонця майже круговими орбітами і не обтяжують планетарну Сонячну систему своєю присутністю. Учені вважають, що у хмарі Оорта нараховується більше трильйона комет (уявіть собі це величезне число – одиниця із дванадцятьма нулями!). Аж раптом якісь ударні процеси або гравітаційний вплив великих планет виводить одну з комет із рівноваги і вона помітно змінює свою орбіту. Її шлях у просторі стає дуже сильно витягнутим, і вона стрімко наближається до Сонця. Деякі комети у перигелії (точці їхнього щільнішого наближення до нашої денної зірки) підходять до Сонця навіть ближче за Меркурій. Нерідко трапляється, що комета пролітає повз нашу Сонячну систему відкритою параболічною орбітою й прямує далі у міжзоряний простір. Так комета потрапляє до планетарної Сонячної системи та стає тим об’єктом, який ми можемо спостерігати в телескопи, а іноді й неозброєним оком.

      Коли астроном відкриває комету, він, як і у випадку відкриття астероїда, повинен сповістити про це світову наукову спільноту