Етикет. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

озброїтись і прибути до нього. Власники цього статусу мали певні пільги: вони звільнялися від багатьох податків, їх не можна було стратити через повішення, спалення чи четвертування (ці страти вважалися ганебними). Статус передавався у спадщину, але тільки по чоловічій лінії.

      Титулованих осіб, за тогочасним етикетом, треба було вітати за певними правилами. Графа слід було називати «ваше сіятельство», короля – «ваша величність», князя – «ваша світлість». Якщо до когось зверталися не так, як належало відповідно до його статусу, це сприймалося як образа. Але могло бути й навпаки. Прикладом цього може стати сцена з комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві». Коли підмайстри принесли Журдену новий одяг, вони, очікуючи плати за роботу, починають підлещуватись до нього:

      Підмайстер. Ваша милість! Пожалуйте скільки-небудь підмайстрам, щоб вони випили за ваше здоров’я.

      Журден. Як ти мене назвав?

      Підмайстер. Ваша милість.

      Журден. Ваша милість! Ось що значить вдягтися попанськи! А будете ходити у міщанському одязі – ніхто вам не скаже «ваша милість». (Дає гроші.) Ось тобі за «вашу милість»!

      Підмайстер. Дуже вдячні, ваше сіятельство.

      Журден: «Сіятельство»? Ого! «Сіятельство»! Почекай, друже… «Сіятельство» чого-небудь коштує, це не просте слово – «сіятельство»! На, ось тобі від його сіятельства!

      Підмайстер. Ваше сіятельство! Ми всі, як один, вип’ємо за здоров’я вашої світлості.

      Барон Ротшильд. Худ. Іоганн Карл Вілька

      Журден. «Вашої світлості»? Ого-го! Постривай, не йди. Це ти мені – «ваша світлість»! (Убік.) Якщо мова дійде до «високості», слово честі, йому дістанеться весь гаманець.

      Як бачите, підмайстер підлещувався до Журдена в дуже простий спосіб: він постійно «підвищував» свого співбесідника, звертаючись до нього спочатку як до дворянина, потім – як до графа, й нарешті – як до принца. Для міщанина ці слова були справжньою райською музикою, бо він не мав жодного права на всі ці титули, а отже, і на такі звертання.

      Від Київської Русі до наших часів

      Наші предки також віддали належне правилам поведінки. В Лаврентіївському списку під 1096 роком міститься досить незвичайна літературна пам’ятка Київської Русі – так зване «Повчання дітям» Володимира Мономаха. «Повчання» написане десь у середині лютого – на початку Великого посту 1117 року, але не пізніше 1125 року (дата смерті Мономаха).

      «Повчання» містить багато цитат зі Святого письма. У першій частині вміщені уривки із «Слова про подвижництво» та «Слова про доброчинність» Василія Великого, який повчав юнаків, що «треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово Господнє: при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим – коритися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не ганити розмовою, надміру не сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити;