Вежі мовчання. Євген Положій

то холодна й недоступна, як айсберг, то грайлива, як фонтанчик, то нейтрально-позитивна, як житель Бейджина із закордонним гостем. Скільки він не зустрічав жінок подібного образу, будь-якої години їхні зачіски виглядали саме так. Іноді йому здавалося, що це навіть не волосся й не перука, а спеціальний шолом, що без проблем одягається на голову в будь-який час доби по тривозі будь-якої терміновості, а на ніч його знімають і ставлять біля ліжка або на шафу. Характер і манера поведінки власниць подібних зачісок також завжди були однакові, і він прекрасно знав, як з ними поводитися. Як правило, такі дами малоосвічені, трохи хамуваті (пояснити цей вираз «трохи хамуваті» він для себе не міг жодним чином), зате завзяті в роботі, конкретні і, якщо їх не дратувати й здобути симпатію, цілком милі.

      – Якщо ви до Матвія Степановича, то сьогодні він не приймає! – оклик був категоричний, але не позбавлений приємних інтонацій і бажання сподобатися симпатичному молодому чоловіку з коштовним годинником на правій руці.

      – Вам повинні були телефонувати, – м'яко відгукнувся він, – я з Києва, юрист.

      Секретарка зробила вигляд, ніби щось перевіряє у своїх записах, хоча по реакції одразу стало зрозуміло, що вона добре знає й пам'ятає про його приїзд. І ще, подумав він, для неї цей візит не дуже приємний. Втім, на інший прийом він і не розраховував: кому сподобається, коли приїжджають тебе перевіряти, нехай навіть перевірка й має формальний характер.

      – А, ну так, звичайно! – Секретарка швидко опанувала розпач. – Просто ми вже не чекали вас сьогодні! Шоста вечора, може, плани змінилися…

      – Особисті обставини! – посміхнувся він, а сам із прикрістю подумав, що в головній конторі, як завжди, забули попередити про зміну його робочого графіка. – Пробачте.

      – Як про вас доповісти?

      – Так і повідомте: Родіон Ус, юрист-аудитор холдингу.

      Секретарка натисла кнопку колектора й неперевершеним оксамитовим голосом промуркотіла: «Матвію Степановичу, до вас товариш із Києва, з головної контори!» Уважно вислухавши відповідь, вона рішуче, як шаблею, змахнула своїм жахливим білим шоломом і попросила зачекати хвилин п'ять. І майже без паузи гримнула по гучному зв'язку:

      – Коновалов, чому досі договори на підпис не заніс?

      – Та все ніяк руки не дійдуть, Антоніно Іванівно, – почувся у відповідь тремтячий голос. – Роботи дуже багато, не встигаю!

      – На ногах треба ходити, Коновалов, а не на руках! Тоді й встигатимеш! – секретарка суворим поглядом зафіксувала відповідь і з милою посмішкою повернулася до Родіона.

      – Я дуже перепрошую, але мені так цікаво! Як правильно пишеться ваше ім'я: Радион чи Родіон? Таке незвичайне!

      Це питання йому задавали часто, тому відповідь-жарт Радик довів до автоматизму. Він гмикнув, кашлянув і повідомив:

      – Справа у тім, що є два імені, й обоє правильні: як Радион, так і Родіон. Ім'я Радион виникло в роки індустріалізації, коли вся молода радянська