Філософські етюди. Оноре де Бальзак

виразно лунали в моїх вухах, аж у мене все холонуло всередині; я вдихав запах пороху, я чув іржання коней і голоси людей; я милувався рівниною, на якій билися озброєні народи, так ніби стояв на Сантонському пагорбі. Це видовище здалося мені не менш моторошним, ніж видіння Апокаліпсису.

      Коли Луї цілком віддавався читанню, він ніби переставав жити фізичним життям й існував лише посеред яскравих спалахів своєї уяви, причому обрії його внутрішнього світу неймовірно розширювалися; він, за його власним висловом, «долав простір». Але я не хочу забігати наперед, оповідаючи, як розвивався його інтелект. Я й так уже несамохіть порушив порядок, у якому повинен би переказати історію цієї людини, котра всю свою діяльність перенесла в царину думки, як ото інші віддають усе своє життя діяльності.

      Його просто-таки невтримно вабило до творів містичного змісту.

      – Abyssus abissum[31], – казав він мені.

      Наш дух – безодня, і йому подобається поринати в інші безодні. Діти, дорослі, старі діди – усі ми захоплюємося таємницями, хоч би в якому вигляді вони нам являлися.

      Для Луї Ламбера така схильність була фатальною, якщо, звісно, судити його життя за звичайними законами, тобто оцінювати щастя іншої людини за власною міркою або залежно від суспільних забобонів. Цей потяг до потойбічного – або, як він висловлювався, цей mens divinior[32] – розвинувся, можливо, завдяки впливу книжок, прочитаних у дядька. Тему Біблії продовжили для нього свята Тереза і пані Гюйон, їм віддав він перші плоди свого рано сформованого розуму, і вони пробудили в його душі той живий відгук, виявом і наслідком якого стає екстаз. Вивчення цих високих тем, ця схильність піднесли йому серце, очистили його, ушляхетнили, розвинули в ньому пристрасть до божественного й обдарували його почуттям майже жіночої витонченості, якої інстинктивно набувають усі великі люди; можливо, найвищим проявом їхнього духу є притаманна саме жінці потреба самовідданості, але перенесена у вищі сфери. Завдяки цим своїм першим враженням Луї зберіг у колежі чистоту духу. Ця шляхетна невинність почуттів неминуче призвела до посилення жару в його крові й до вигострення можливостей його думки.

      Баронеса де Сталь, вислана з Парижа й позбавлена права жити ближче ніж за сорок льє від столиці, вирішила провести кілька місяців вигнання в маєтку, розташованому поблизу Вандома. Прогулюючись одного разу в парку, вона побачила на узліссі чинбаревого сина, хлопчину, вбраного майже в лахміття, який сидів, захопившись читанням. То був переклад книжки «Небо і пекло»[33]. В ті часи на всю французьку імперію тільки Сен-Мартен[34], де Жане[35] та кілька французьких письменників, наполовину німців за походженням, знали ім’я Сведенборга. Вкрай здивована, пані де Сталь з притаманною їй різкістю, яку вона завжди підкреслювала у своїх запитаннях, поглядах і жестах, узяла книжку; потім, кинувши погляд на Ламбера, запитала:

31

Безодня безодень (лат.).

32

Божественний захват (лат.).

33

«Небо і пекло» – твір шведського теософа-містика Е. Сведенборга. Примітки Дм. Наливайка.

34

Сен-Мартен Клод Луї (1743–1803) – французький філософ-містик, мав вплив на Бальзака, який, зокрема, проявився в романах «Луї Ламбер» і «Серафіта». Примітки Дм. Наливайка.

35

Жане Жан Батіст (1755–1840) – французький поет, якому притаманні містичні настрої і мотиви. Примітки Дм. Наливайка.