Із секретів поетичної творчості. Іван Франко

153; Kurchner D. Nat. Litt., 86)

      Поетичне вітхнення називається «holder Wahnsinn»[25], скептик Віланд у вступі до свойого «Оберона»[26] вискачав уперве ту характерну дефініцию:

      Noch einmal sattelt mir den Hippogryphen, ihr Musen,

      Zum Ritt ins alte, romantische Land!

      Wie lieblich um meinen entfesselten Busen

      Der holde Wahnsinn spieltl Wer schlang das magische Band

      Um meine Stirne?[27]

      (Wielands Werke[28], II, 3; Kurchner, 52.)

      Таких цитат можна би в поезії XIX віку вибрати дуже багато, особливо з поетів т. зв. «романтичної школи», про котрих справедливо сказано, що вони були «die Entdecker des Unbewussten»[29]. Та ми будемо намножувати їх. Пригадаємо тільки, як Міцкевич[30] у одній своїй імпровізації признався про писання свого «Pana Tadeusza»:

      Ja rymow nie dobieram, ja zglosek nie sktadam,

      Tak wszystko napisatem, jak tu do was gadam.

      W piersi tyiko uderze, wnet zdroj stow wytrysnie,

      A jesli na tym prqdzie iskra boza btysnie,

      Nie wynik to rozumu, ani ptod marzenia,

      Od boga ja przyjatem na skrzydtach natchnienia[31]

      («Dzieta» Adama Mickiewicza, wyd[anie] H. Biegeleisen, VI, 313).

      Ся сама думка, що поетична творчість є щось відмінне від звичайного людського «я», вносить до нього щось особливе, проривається не раз і у Шевченка. Він дуже часто обертається до своїх «дум» як до якихсь істот, окремих від нього, обдарованих власною волею:

      Думи мої, думи мої,

      Ви мої єдині,

      Не кидайте хоч ви мене

      При лихій годині.

      Прилітайте, сизокрилі

      Мої голуб'ята,

      Із-за Дніпра широкого

      У степ погуляти…

      (Кобзарь, II, 8)[32].

      Таких місць у «Кобзарі» чимало; їх можна би взяти за образові речення, за конвенціональні звороти, якби вони не появлялися надто часто, власна, в пізнішій добі Шевченкової творчості, в тих його ліричних творах, де він добував найглибших, найсердечніших тонів, де був свобідний від усеї конвенціональної фразеології. Ще виразніше бачимо се в вірші «Муза», котру поет величає своєю матір'ю і вчителькою:

      Моя порадонько святая!

      Моя ти доле молодая!

      Не покидай мене. Вночі,

      І вдень, і ввечері, і рано

      Витай зо мною і учи,

      Учи неложними устами

      Сказати правду.

      (Кобзарь, II, 73).

      Ми зупинилися на сих свідоцтвах самих поетів про процес поетичної творчості трохи довше головне через те, що кому ж ліпше й тямити в сьому ділі, як не самим творцям? Постороння обсервація тут майже неможлива; наука мусить в такім разі зібрати поперед усього свідоцтва першорядних свідків і, доповнивши їх подекуди по змозі, повинна взятися до вияснення самого факту.

      Поперед усього мусимо сказати: сам факт, що в такій високій та скомплікованій психологічній діяльності, як поетична творчість, несвідомий елемент може грати важну чи, може, головну роль, належить до досить нового наукового надбання. Для філософів-раціоналістів XVIII віку він був зовсім неможливим, так само як неможливим був і для філософів-ідеалістів першої половини нашого віку, що силкувалися звести весь світ і всі його прояви, а тим самим і всю психічну діяльність до якоїсь одної, по змозі повної і безсуперечної

25

Миле божевілля (нім). — Ред.

26

Йдеться про фантастичну поему німецького письменника-просвітителя Кристофора-Мартіна Вiланда (1733-1813).

27

Ще раз осідлайте мені, музи, Гіпогрифа для їзди в стару романтичну країну. Як любо грає в моїх звільнених грудях миле божевілля! Хто пов'язав моє чоло магічною пов'язкою? (нім.).

28

Йдеться про видання: Wielands Werke. Zweiter Teil. Herausgegeben von H. Prohle. Berlin und Stuttgart, О. J., що виходило у серії «Deutsche National-Literatur». II том відповідав № 52 цієї серії.

29

Відкривачами невідомого (нім.).

30

Міцкевич Адам Бернард (1798-1855) — польський поет і діяч національно-визвольного руху.

31

Я не добираю рим, не складаю літер, усе написав так, як тут до вас кажу. Тільки вдарю себе в груди, і відразу вибухає потік слів, а якщо в тій течії блисне іскра божа, то вона не наслідок розуму і не плід мрії — я прийняв її від бога на крилах натхнення (польськ.).

32

Йдеться про видання: Кобзарь Тараса Шевченка, частина друга. Львів, видання Товариства імені Т. Шевченка, 1893. Тут і далі І. Франко посилається на це видання.