Оргія. Леся Українка

от се вже справді сором, – підслухати, а потім ще й корити.

      Н е р і с а.

      Підслухати! В нас не такі палати, щоб не було з кутка в куток все чутно!

      А н т е й (трохи вражений).

      Палати є тепер лиш у римлян.

      Було тобі піти за Мецената.

      Н е р і с а (лагідніше, ніж досі).

      Я не корю тебе, що ти убогий, але яка ж дружина не бажає своєму чоловікові достатків?

      А н т е й.

      Ну, і собі при тому.

      Н е р і с а.

      І собі.

      Хіба то зле? Я справді не вдалася до того, щоб весь день в ярмі ходити так, як твоя сестра.

      А н т е й.

      Ти ж і не ходиш.

      Н е р і с а.

      А думаєш, мені від того легше?

      А н т е й.

      Якби не легше, ти б сама робила.

      Н е р і с а.

      В людей на те рабині є…

      А н т е й.

      Нерісо, від тебе трохи дивно сеє чути.

      Н е р і с а.

      Бо я сама рабинею була?

      Так що ж, я б і на волі заробляла тим, чим тоді, якби ти допустив.

      Як я тепер нікому не потрібна, всім на заваді, мов поріг високий, то з того винен ти!

      А н т е й.

      Ну, годі, люба…

      Н е р і с а.

      Дозволь мені вступити до театру, то я твою сестру озолочу і буду матері невістка люба, бо, певне, більше зароблю за танці, ніж ти за спів та за науку хисту.