Оргія. Леся Українка

можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.

      Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.

      Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.

      А н т е й (схоплюється обурений).

      Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?

      О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!

      І се був мій найкращий ученик!…

      Пауза.

      Х і л о н.

      Учителю, прийми ж мою подяку…

      (Подає Антеєві гроші, добувши з калитки).

      А н т е й (відштовхує його руку).

      Геть! Я тебе нічого не навчив!

      Іди з очей!

      Хілон, похнюпившись, виходить.

      Г е р м і о н а.

      Даремне ти, Антею, не взяв від нього грошей. В нього батько сто раз від нас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслуженина.

      А н т е й.

      Мамо! нічого я не заслужив, крім ганьби!

      Г е р м і о н а.

      Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер. Справді, сину, ми зійдемо на пролетарський хліб.

      Чи буде ж добре, як твоя родина просити піде пайки дармової до тих римлян, що ти так ненавидиш?

      А н т е й.

      Ще маєм хліба власного доволі.

      Не прогнівляй богів.

      Г е р м і о н а.

      На все їх воля…

      Запевне, так хотілось Афродіті, щоб я замість багатої невістки дочку рабині-танцівниці мала прийняти в дім…

      А н т е й.

      Ще не кінець докорам?

      Г е р м і о н а.

      Се не докори, сину, тільки правда.

      Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу всю спадщину по батьку й добру пайку свого зарібку?

      А н т е й.

      Вже ж не Афродіту винуй у тому. Всі боги Еллади мені веліли викупить з неволі малу дитину еллінського роду.

      Адже могла б дістатися у рабство твоя дочка, моя сестра…

      Г е р м і о н а.

      Ох, сину, до того мало що й тепер бракує!

      На викуп за Нерісу ми стяглися, але на посаг нашій Евфрозіні навряд чи стягнемось. А чим же доля старої дівки краща, ніж рабині?

      А н т е й.

      Сестра моя й без посагу цінніша від всіх багацьких дочок.

      Г е р м і о н а.

      Хто ж те знає?

      Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всіх усюдах. Завжди в гінекеї та все в роботі. А хоч би й пішла куди на свято, то в її уборах ніхто і не подивиться на неї.

      На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.

      Неріса все причепуриться якось, а Евфрозіні то немає й стрічки.

      Е в ф р о з і н а (молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір).

      Матусенько! Навіщо ті стрічки?

      Як є краса, то нащо їй покраси?

      А як нема, то стрічка не поможе!

      (Сміючись, цілує матір і випростується).

      Як, мамочко, заправить голуб’ята?

      Я вже зварила їх.

      Г е р м і о н а (встає).

      Не руш, не руш, я їх сама заправлю – ти не вмієш!

      (Поспішно йде в хату.)

      Е в ф р о з і н а (підходить