Коли ще звірі говорили. Іван Франко

бік та як уцідить Вовка по голові — та й забив його на смерть.

      — Ну, чоловіче, — мовить Лисиця, — я тебе врятувала від смерті. Що ж ти мені за це подаруєш?

      — Дарую тобі, Лисичко-сестричко, мішок курей.

      — Добре.

      Пішла Лисичка-сестричка з чоловіком до села, стала собі за ворітьми, а чоловік пішов до хати курей шукати. Взяв мішок, почав ловити курей, коли його жінка надходить.

      — А що це ти, чоловіче, робиш?

      Розповів їй чоловік усе, що з ним було, і з якої біди врятувала його Лисичка, і яку він їй обіцяв плату.

      — Добре, що ти живий та здоровий, — мовить жінка. — А щоб Лисиці давати курей, на це я ніколи згоди не дам. Краще ти всади у мішок двох наших собачок — Лиска й Рябка та й дай Лисиці.

      Подумав, подумав чоловік та й дослухав жінки. Посадив собак у мішок, виніс за ворота та й мовить:

      — На ж тобі, Лисичко-сестричко, оцей мішок курей! Візьми їх на плечі та й неси в ліс, а не розв'язуй біля села, щоб не розлетілися!

      Взяла Лисичка мішок, несе, тягне, тягне, далі сіла спочивати за селом на могилі та й думає собі:

      «Дай загляну лишень, скільки там тих курей у мішку?»

      Розв'язала мішок, та не вспіла гаразд і заглянути, а з мішка як вискочать Лиско та Рябко та за Лисицею. Лисиця тікала щосили, ледве вскочила в ліс та в свою нору. Віддихнувши трохи з переляку, почала сама з собою розмовляти:

      — Ви, мої оченьки, що робили, коли за мною ті погані собаки гналися?

      — Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди від них найліпше тікати.

      — А ви, мої ніженьки, що робили?

      — Ми бігли з усієї сили, щоби тебе собаки не могли догнати.

      — А ви, мої вушенька, що робили?

      — Ми уважно прислухалися, чи не наближаються твої вороги.

      — А ти, хвостище, що робив?

      Хвостище розсердився, що Лисиця так неласкаво до нього заговорила, та й каже їй на злість:

      — А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.

      — А, то ти такий добрий! — крикнула Лисиця. — Геть мені з хати!

      Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить:

      — Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвіст! Рвіть його!

      А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвіст, як шарпнули та й витягли цілу Лисичку з нори і тут же її розірвали.

      Заєць та їжак

      Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку — чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає.

      Мугикав собі тихенько, а далі подумав:

      «Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли».

      Буряки були недалеко від його хати. їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць. Він також вийшов прогулятись і до «капусти своєї» теж навідатись.

      Побачивши