Тарас Шевченко та його доба. Том 1. Віктор Берестенко

настільки великий чоловік для українства, що зовсім не диво, коли на його так часто оглядаються українці й неукраїнці, коли зайде розмова про українську справу. Лихо тільки, що досі ніхто не зваживсь докладно розсудити об тім, що таке справді Шевченко сам по собі й у свій час, а всі, хто бравсь писати про нього, перш усього думали про себе, і кожний повертав Шевченка, як йому на той час було треба, та глядячи на те, перед ким говорилось про українського кобзаря»75.

      Так хвилююче й пристрасно, з почуттям найщирішої любові та вдячності рідко кому судилося висловити свої почуття любові й відданості до Тараса Григоровича Шевченка.

      Знати «правду і тільки правду»

      А ось як висловлюється Я. О. Галан про природу творчості: «Щоб писати «правду і тільки правду у великому і в малому», зокрема в наукових працях, треба «мінімум власних міркувань, які можуть читача цікавити, або ні, мінімум, потрібний для того, щоб змусити самого читача міркувати. Максимум спокійного тону, без лайки, щоб читач не подумав: сердиться Юпітер, бо не має рації»76.

      Адже читача, упевнені, цікавлять, в першу чергу, не роздуми й міркування з приводу життя й творчості Тараса Григоровича Шевченка, а сама сутність його поезії й діяльності, реальні факти й обставини, пов’язані з ними, їх народження, розвиток і взаємозв’язок.

      Ті ж самі засади стосуються також життя й діяльності послідовників Шевченка, й передусім його найбільшого й найавторитетнішого наступника світового значення – Великого Каменяра – Івана Яковича Франка. «Вічний революціонер» глибоко розумів суть історичного процесу. «Під історією, – відзначав український геній, – розуміємо слідження внутрішнього зв’язку між фактами, т. є. таке угроповання поєдиничних і дрібніших фактів, щоб з них виходив якийсь «сенс» т. є., щоб видно було певні основні закони природи, правлячи тими фактами і викликаючи їх»77.

      Ставлення простого селянства до Тараса Григоровича Шевченка – народного поета-революціонера

      Народна пісня про народного поета

      В одній з народних пісень цікаво подаються думки щодо визволення улюбленого народного поета:

      Чом не шумиш, луже,

      Зелений байраче,

      Ой, чом не тікаєш,

      Шевченку Тарасе?

      За тобою женуться

      Вороженьки злії,

      Вороженьки злії —

      Солдати лихії.

      Хочуть вони тебе

      Та в полон забрати,

      У полон забрати,

      Приділить в солдати!

      Ой, тікав Шевченко

      Битими шляхами,

      А за ним солдати

      З гострими штиками.

      Спіймали Шевченка,

      До Сибіру гонять;

      А їх вон відгонять.

      «Ой, не плачте люди,

      Ридом не ридайте,

      Та беріте зброю,

      Та мене спасайте».

      Ой, узяли зброю,

      Солдатів побили,

      Солдатів побили,

      Шевченка пустили»

75

Пам’ятки історичної думки України. М. П. Драгоманов. Вибране. К., 1991. С. 327.

76

Я. Галан. Твори: у 4 т. Т. 1. К., 1978. С. 11.

77

І. Франко. Твори: у 20 т. Т. 19. К., 1956. С. 64.