Історія чемпіонатів Європи з футболу. Тимур Желдак

заміни і пертурбації, які ніяк не йшли на користь національній команді.

      Чи не тому після першого сплеску і перемоги на ЄВРО-60 результати радянських футболістів весь час лише погіршувалися, аж до 1988 року, коли під час Перебудови перша команда країни завоювала срібло на континентальному чемпіонаті, а олімпійська – і взагалі досягла чемпіонства, обігравши у фіналі Бразилію?

      Втім, повернемося у рік 1966. Після визнаного «провальним» четвертого місця на Чемпіонаті світу в Англії (до речі, це був кращий результат радянських футболістів за всю історію Мундіалів), сталася заміна головного тренера. Збірну очолив Михайло Якушин, який був у великій шані у партійних працівників. Тренерська кар’єра цього фахівця феноменальна – він є рекордсменом по виграних першостях СРСР: шість титулів за 13 років. Проте добився він цього за короткий післявоєнний період з 1945 по 1959 роки, коли силові структури, що курирували товариство «Динамо» просто знищували клуби-конкуренти. Чого вартий лише суд і сім років таборів для кращого футболіста СРСР усіх часів Едуарда Стрєльцова за сфабрикованим звинуваченням в згвалтуванні!

      Втім, попри звинувачення у порушенні режиму, радянська команда, активно готувалася до відбіркових матчів, спокійно спостерігаючи по телевізору, як їхні суперники втрачали очки в особистих зустрічах. А коли прийшлов час вийти і показати клас, видала приголомшливий за красою і напруженністю матч в «Лужниках» з австрійцями 4:3. Саме у тому матчі зійшла зірка киянина Анатолія Бишовця, який забив третій м’яч в стрибку ножицями через себе метрів з 15 в дальній від воротаря кут. Відзначилися в тому матчі й інші талановиті нападники радянської команди – Малофєєв, Численко і Стрєльцов. Втім, помічені були не лише 4 забитих, але і 3 пропущені м’ячі нашої команди – цей матч став передостаннім у складі радянської збірної для легендарного воротаря Лева Яшина.

      Наступний матч – уперше у своїй історії – збірна СРСР проводила не у Москві, а в Тбілісі, та ще і без телевізійної трансляції. Річ у тому, що незадовго до того в Греції стався переворот і до влади прийшли «чорні полковники». Греція була прирівняна комуністичним режимом до франкістської Іспанії, і навіть її футболісти не повинні були топтати землю столиці Радянської республіки.

      У Тбілісі, де, до речі, на матч прийшло на 8 тисяч осіб більше, ніж на наступну гру в «Лужники», радянська команда зразково «випорола» греків з рахунком 4:0. Результат, фактично на двох, зробили киянин Йожеф Сабо і бакинець Анатолій Банішевский.

      Потім, впродовж літа, двічі була переможена Фінляндія. Спершу в «Лужниках» мешканці півночі спробували зіграти «від оборони», і їм це практично вдалося – всього два пропущені м’ячі при практично 90 % володінні м’ячем радянської збірної. Перед своїми ж уболівальниками фіни вирішили зіграти зі збірною СРСР у відкритий футбол. Ось тільки на рівних протистояти радянській збірній вони змогли лише до середини першого тайму. Надалі підопічні Якушина бігали швидше, били