Історія чемпіонатів Європи з футболу. Тимур Желдак

25.11.1937 «КБ» (Копенгаген).

      Йон Даніельсен 13.07.1939 «БК-1909» (Оденсе).

      Том Сендергорд 02.01.1944 «БК-1903» (Копенгаген).

      Йерг Расмусен 19.02.1937 «БК-1913» (Оденсе).

      Тренер

      Поуль Петерсен 11.04.1921.

У відбірному турнірі

      Проведено – 50 матчів.

      Забито 158 голів (у середньому – 3,16 за матч).

      Найбільше глядачів – 1 693 303 (в середньому – 33 866).

      Бомбардири фінального турніру – У. Мадсен (Данія) – 11 голів.

      Автоголи – 1.

      Пенальті – 10.

      «Покер» – 1.

      «Хет-трики» – 4.

У фінальному турнірі

      Проведено – 4 матчі.

      Забито 13 голів (у середньому – 3,25 за матч).

      Найбільше глядачів – 156 253 (в середньому – 39 063).

      Бомбардири фінального турніру – Переда (Іспанія), Ф. Бене, Д. Новак (обидва – Угорщина) – по 2 голи.

      Пенальті – 1.

      Найстарший гравець фінального турніру – Л. Яшин (СРСР, воротар) – 33 роки 239 днів.

      Наймолодший гравець фінального турніру – З. Варга (Угорщина, нападник) – 19 років 171 день.

Символічна збірна фінального турніру (версія УЄФА):

      Л. Яшин (СРСР), Рівілья (Іспанія), Олівелья (Іспанія), Соко (Іспанія), Д. Новак (Угорщина), Амансіо (Іспанія), Ф. Бене (Угорщина), Суарес (Іспанія), Ф. Альберт (Угорщина), В. Іванов (СРСР), Переда (Іспанія).

      Замість післямови

      Нашу розповідь про першості Європи має досить дискретний характер в силу значних часових проміжків – між сусідніми чемпіонатами інтервал по чотири роки, а це у футболі ох який термін. Історія ж безперервна і деколи ключову роль в результатах команди має не те, що відбувається на полі, а й те, що за ним. Не те, що передує грі, але і те, що буває після неї. Короткий нарис про літо 1964 допоможе зрозуміти, як беззастережно одна з найсильніших збірних Європи, фіналіст двох європейських першостей, поступово розгубила свій потенціал, а вболівальникам більше двадцяти років довелося лише згадувати колишню славу і мріяти про нові перемоги.

      Це Артеміо Франкі, глава Італійської футбольної асоціації, вітав радянську дружину з «приголомшливим досягненням – виходом до фіналу ЄВРО вдруге поспіль». Це «Франс Футбол» зазначав, що на шляху до фіналу збірна СРСР не програла жодного матчу. У вищого же керівництва країни і футбольної федерації оцінка першості, що завершилася, була однозначною: «радянські футболісти осоромили честь Червоного Прапора, ганебно програвши іспанській команді в присутності генералісимуса Франко, якому дозволили зловтішатися, зганьбили честь радянської держави».

      Біда була навіть не в тому, що іспанці виявилися сильнішими, а в тому, що радянська команда програла «не тим» і «в непотрібному місці».

      Своєї посади позбувся головний тренер збірної СРСР Костянтин Бєсков, офіційно призначений з метою підготовки до Чемпіонату світу в Англії. Він довго намагався довести, що до Мундіалю збірна буде готова вирішувати найвищі завдання, але розмовляти з Бєсковим ніхто не став. Через своїх секретарів тодішній секретар ЦК КПРС Леонід Іллічов передав фразу в стилі сталінських «незамінних людей», яких, як відомо «не буває»: «Костянтине Івановичу! І ви без роботи не залишитесь, і збірна без старшого тренера не залишиться».

      В принципі, відомий партійний ідеолог і функціонер був правий: Костянтин Іванович ще сорок років керував різними командами, з перемінним успіхом